Митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій в інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ розповів про перші роки архієрейського служіння Предстоятеля Української Православної Церкви. У восьму річницю інтронізації Предстоятеля публікуємо спогади Його Високопреосвященства.
— Владико, в 1988 році архімандрит Онуфрій, а нині Блаженніший Митрополит, був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври. На той час Ви вже три роки подвизалися в обителі як архідиякон. Які спогади у Вас залишилися від знайомства з Його Блаженством в стінах Лаври? Чи були знайомі ви раніше? Якими якостями відрізнявся нинішній Предстоятель УПЦ?
— Так, милістю Божою, ми були знайомі. Я тоді часто відвідував Свято-Троїцьку Сергієву Лавру і звертався до нього як до благочинного, з проханнями влаштуватися десь на час приїзду, або за іншою допомогою. Я завжди відчував благодушність, радісне, таке, що бадьорить, ставлення і якесь тонке нагадування про щось: подумаєш “начебто я цього не робив”, а він так сказав, натякнув, ніби це якась братня, батьківська порада, як правильно вчинити. Ось така у нього спостерігалася риса.
А в Почаївській Лаврі він вже був трохи іншим – такий же добрий, привітний, відкритий, але більш зібраний, зосереджений. Звичайно, відчувалося його спілкування, участь у братських молитвах, в колі братського послуху, його особливе ставлення до молитви, до богослужіння, до бдіння. Будучи намісником Лаври, він здійснив багато добрих починів. Раніше хор в Лаврі був змішаний, а йому вдалося своїм добрим ставленням зробити на основі братії хор чоловічим, так, щоб у жінок не було навіть тіні образи. А тим півчим жінкам, які були в нужді, він допоміг і підтримав їх.
У той час, пам’ятаю, він такий крок здійснив: братію відправив викладати в загальноосвітню школу. Як він домовився з директором, ми не знаємо. Але всі класи братія окормляла і читала дітям Закон Божий. Мені також трапилося в цьому брати участь. Школа велика була: три перших класи, два одинадцятих, вже не рахуючи всіх інших. І всіма це було сприйняте наче якесь диво.
— 9 грудня 1990 року відбулася архієрейська хіротонія Його Блаженства. Чи пам’ятаєте Ви, як він прийняв новину про висвячення і як готувався до прийняття сану?
— Ви знаєте, він духовні переживання береже в собі. Він стриманий, вміє володіти собою і ніяк не показує якісь моменти свого духовного устрою. Ми навіть не помітили, що вже є таке рішення Священного Синоду.
Тоді все, що у нього було – а в келії у нього не так і багато було, зайвого у нього нічого немає – він роздав.
Згадаю момент з його хіротонії. Приїхала братія із Троїце-Сергієвої Лаври, отець Кирил духівник (Павлов – ред.), архімандрит Алексій (Полікарпов – ред.) – намісник Данилового монастиря, з Почаївської Лаври приїхало чоловік шість братії, я грішний, в тому числі, тож тодішній митрополит (згодом анафематствований Філарет (Денисенко) – ред.) здивовано так сказав: “У нас ніколи не було стільки ченців і таких ченців”.
— У травні 1992 року Ви разом з Його Блаженством (тоді ще єпископи) брали участь у Харківському архієрейському соборі. На момент скликання собору Ви були в сані архієрея трохи більше року, а владика Онуфрій – менше двох років. Як вдалося Вам переступити тиск тодішнього великодосвідченого митрополита Філарета (Денисенко), згодом анафематствованого? Чи запам’яталися Вам якісь думки Його Блаженства про участь в Архієрейському соборі 1992 року?
— Знаєте, це було не наше. Це був більш серйозний, таємничий Промисел Божий. І за такого устрою, такого особливого підходу до подій, які тоді відбувалися, у владики Онуфрія вже тоді проглядався особливий дар міркування. Відчувалося, що він піклується про головне, про Церкву. Він з собою не рахувався, він не думав, чого це буде йому коштувати. Він бачив нехтуваний інтерес Церкви і свідчив про це відкрито ще до засідання архієрейського, що явилося несподіванкою.
У Харківському соборі він був одним із тих, які говорили про головне, щоб зберегти страх Божий, щоб не убоятися страху людського, і ось ця така відважність, міркування його, бачення і жертвування собою заради інтересів Церкви – це в ньому тоді вже проглядалося.
Можна сказати, одне із найважливіших діянь Собору було вчинене відважністю саме владики Онуфрія. Він сказав: «Наш Собор не виконає своєї місії, якщо не здійснить найважливіше: необхідно заборонити в священнослужінні Філарета (Денисенко)». Владика Онуфрій сказав, що це рішення матиме історичний наслідок, воно огородить від багатьох помилок у Церкві. І він зміг це так сказати, що дане рішення було підтримане і прийняте.
Про керування владикою Онуфрієм Чернівецькою кафедрою в інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ також розповів священник єпархії, протоієрей Василь Запотічний, ключар Чернівецького кафедрального Свято-Духівського собору, який був поряд з Архіпастирем усі ці роки.
Архів 2017 року
Просмотров: 13298
Яка це радість духовна для вірних читати про таку вірність і самовідданість тоді, ще в 1992 році, правячого єпіскопа Чернівецької єпархіі Онуфрія в відстоюванні і збереженні канонічності УПЦ, сьогодні єдиної в Україні визнанної Вселенським Православієм церкви, в якій ще можемо спасати душі наші від єретиків і розкольників, іновірних, від лицемірних і лукавих їх дій. Велика вдячність і Митрополіту Тернопільському і Кремінецькому Сергію і Митополіту Камінець-Подільському і … Феодору за їх з Блаженнійшим Онуфрієм Предстоятелем УПЦ, Богом даровану, непремиримість у відстоюванні і зберенні канонічної УПЦ в тому 1992 році. Слава Богу за все!