15 березня 2022 року Банченський монастир надав притулок Краматорському будинку малюка «Антошка». Дитячий лікар-отоларинголог Анатолій Олексійович Романов, який ось уже 25 років працює директором цього закладу, нещодавно розповів про подробиці евакуації та теплий прийом діток і персоналу в обителі. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує фрагменти даної розповіді, з посиланням на сторінку у Facebook «UA: пліч-о-пліч».
«Буквально через кілька хвилин після того, як я прокинувся о 5-й годині від вибухів, мені подзвонив черговий лікар: “Анатолію Олексійовичу, стріляють, діти кричать…” Я кажу: “Ну, працюймо по плану, я зараз приїду”. Ми не думали, що буде повномасштабна війна, але за кілька днів чутки були серйозні по всій країні, тож у нас були заготовлені тривожні рюкзачки кожній дитині з водою, памперсами, соком, печивом», — розповів Анатолій Олексійович.
Директор зазначив, що на випадок повномасштабного вторгнення був розроблений план:
«У нас 2 поверхи, уночі – 2-3 працівники на 12-14 дітей. За планом було розписано, хто куди біжить, хто відповідає за евакуацію, хто за спокій дітей, хто дзвонить по персоналу, хто водіїв сповіщає, хто пожежників… Якщо десь щось близько чи сильно гримить, то біжимо на перший поверх. Лягаємо на підлогу. Там розкладаються матраци з ліжок і ковдри для діток. Вони гуртуються біля вихователя й медичної сестри. Ті співають пісні, кажуть, що гримить гроза, щоб заспокоїти малечу. Чекають, поки я приїду. Якщо взагалі близько бомблять – відкриваємо підвал. Там також заготовлені матраци, ліжка, вода на всяк випадок. Але я не хотів би туди спускатись: небезпечно, бо тільки один вихід».
Працівники будинку не хотіли їхати з рідного краю, тому першим прихистком обрали для «Антошки» був санаторно-оздоровчий центр для дошкільнят «Смарагдове місто» у Святогірську Донецької області.
«13 числа обстріляли Святогірську лавру, яка за кілька метрів від нас: дуже затремтіла земля, яскравий спалах, діти проснулися, закричали. Зранку почали думати, як виїжджати на Захід України. Подзвонив в адміністрацію вже о 7-й. Вони направили до нас автобуси й почали шукати, куди їхати. А в нас на 75 вихованців тільки 13 працівників».
Евакуація проводилася в екстреному режимі. Дорогою було вирішено їхати з Краматорського вокзалу, бо там пообіцяли до евакуації долучити волонтерів.
«В ОДА мені не сказали, куди саме їдемо, зазначивши тільки Буковину: мовляв, деталі дізнаєшся там. А в нас тут по 5-6 немовлят на одну людину! Я в шоці, що робити. Дорогою телефоную своїм працівникам: давайте в Чернівці із сім’ями, ви ж бачите, що в нас тут. Наприклад, завгоспу подзвонив – вона в декретній відпустці, дитині пів року, каже: “Я поїду, ще візьму батьків, вони будуть допомагати”. І таких випадків було багато. Під’їжджаємо до вокзалу. Дзвоню, ну що, де волонтери? Нема волонтерів… Що робити?!», – ділиться переживаннями Анатолій Олексійович.
По приїзді на вокзал його начальниця допомогла заїхати автобусом із дітьми прямо на перон. Поліція та ДСНСники допомогли винести всі речі.
«Діти сиділи чекали в автобусах. Ми підійшли до людей, які чекали евакуації. Побігли, кажемо: «Ви нам допомагаєте, а ми вас вивозимо, може, допоможемо оселитися там із вашими дітьми». Так назбирали ще 15 людей. Багато хто був зі своїми дітьми. Завантажилися у вагони та поїхали. Порахували – 29 дорослих на 75 дітей. Дяка Богу, їхало зі мною ще 5 лікарів».
Анатолій Олексійович чітко запам’ятав, що з Краматорська поїзд виїхав о 15:45, а прибув у Чернівці о 3:45.
«Під’їхали, стали. Дивлюсь, вмикається трохи світло. Відкриваю вагон – стоять люди в рясах, а з ними очільниця Служби у справах дітей ЧОВА Наталка Кошурба».
І вже тільки на місці прихистку Анатолій Олексійович дізнався, що саме його дітки отримають у Вознесенському Банченському чоловічому монастирі УПЦ.
«Приїхали. Нас зустрічає десь 20–30 матушок. Якось так швидко беруть всіх дітей. Куди ви несете? Нам же по групах треба. Та яке по групах! Так швидко несуть, цілують, роздягають, купають, одягають у все нове, годують. Я кажу: “Цього й того не можна». А вони: «Ми виховали багато дітей, ми знаємо, як треба”. А кругом така краса! Радію, які хороми нашим дітям. А потім і нас узялись годувати. Думаю, попали до раю».
Працівників будинку поселили в монастирському домі паломника.
«П’ятиповерховий будинок типу готелю. Нам виділили гарні кімнати на 4, 6, 8 місць. У підвалі дуже добра їдальня. Безплатно харчуємось. І живемо безплатно. Умови дуже добрі», – розповідає Анатолій Олексійович.
Хоч би як допомагали з немовлятами місцеві, а за ними все одно потрібен професійний медичний догляд. Тож Анатолій Олексійович далі почав припрошувати до прихистку штатних працівників Краматорського будинку:
«До нас доїхало ще десь 30 людей – молодші медичні сестри, няні. Владика Лонгін найняв ще з місцевих жителів від 30 до 40 людей – це вихователі та шкільні педагоги. А дві сім’ї, які стали випадковими рятівниками “Антошки” на Краматорському вокзалі, тепер уже законні й навчені мною основ медицини його працівники».
У Чернівецькій області Анатолій Олексійович побував уперше і просто вражений добротою і духовністю тутешніх людей. І найбільше його на Буковині вразило те, як місцеві вірують.
«До монастиря кожну неділю на службу місцеві приходять сім’ями. І навіть малі діти знають усі молитви. Мене ось із дитинства навчили тільки одній – “Отче наш”. Але тепер наздоганяю. Знаєте, чому люди на Заході України голосують після обіду? Правильно, бо вони на виборчі дільниці йдуть після церкви».
Уже п’ятий місяць Банченський монастир УПЦ, жителі Буковини й Донеччини пліч-о-пліч піклуються про малечу. До справи долучаються не тільки служителі монастиря, а й місцеві сім’ї.
«Я тут захотів охрестити всіх дітей. Попросив владику це здійснити, а він іще й справжніх хрещених кожній дитинці знайшов. Як урочисто тут хрестять! Хрещені тепер до своїх дітей приходять щодня, носять солодощі й іграшки, кажуть: вони нам тепер рідні, а духовні батьки – то на все життя».
Найбільше ж Анатолій Олексійович мріє повернутися з «Антошкою» в Краматорськ, коли Україна переможе.
«Отак із миром, візьмемо по свічці і до владики – помолитись і дякувати, дякувати, дякувати. Я всім подякую – і будемо їхати додому. Там – наш батьківський дім».
Нагадаємо, Банченський монастир прийняв понад 5000 переселенців.
Просмотров: 5950