Про молитву, піст та життя в умовах війни — Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія для «Церковної православної газети».
— Благословіть, Блаженніший владико! За Літургією декілька разів лунають слова «Мир вам!», ми знаємо, що «блаженні миротворці». Як зберегти мир в серці, коли триває війна, хто в цей час може бути справжнім миротворцем?
— Справжніми миротворцями є ті люди, які примирили себе з Богом. Коли людина грішить, то вона воює проти Божественної любові, а коли вона кається у своїх гріхах, то примиряється з Господом і в совість такої людини приходить мир. Та людина, яка примирилась із Богом, стає миротворцем і для інших людей. Вона здатна допомогти й іншим людям примиритися — і з Богом, і між собою.
Миротворці йменуються синами Божими, тому що вони є вірним дітьми свого Творця, Який є Богом миру
Подвиг миротворців полягає в жертовній молитві. Ми молимося, щоб Господь простив нам наші гріхи й наповнив любов’ю серця всіх людей і особливо тих, які сьогодні вбивають наших людей, руйнують наші міста, села, щоб вони згадали, що Бог помістив нас на землю не для того, щоб ми вбивали один одного, щоб грабували один одного, а для того, щоб ми жили у мирі, в любові до Бога й один до одного.
Миротворці йменуються синами Божими, тому що вони є вірним дітьми свого Творця, Який є Богом миру (Рим. 15, 33). Покаяння нищить ворожнечу проти Бога. Хто зумів сам примиритися з Богом, може допомогти примиритися з Богом і іншим. Така людина є справжнім миротворцем.
Війна в Україні засвідчила, що є серед нашого народу справжня, жертовна любов
— Зло, яке панує у світі, намагається заполонити й душі православних християн. У Святому Письмі говориться, що «з причини примноження беззаконня, в багатьох охолоне любов» (МФ. 24:12). Як з цим злом боротися?
— Існує два види любові: любов плотська і любов духовна, любов людська і любов Божественна. Плотська, або людська любов — це та любов, яка потребує віддачі. Ось, я роблю ближньому добро, я хочу, щоб він мені, або сьогодні, або через певний час, віддячив тим самим, зробив мені те саме. А Божественна, або духовна любов — це любов жертовна, коли ми робимо ближньому добро і не чекаємо, навіть, не хочемо, щоб він нам його назад віддавав. І доки є ця любов, доти буде існувати світ. Війна в Україні засвідчила, що є серед нашого народу така любов — справжня, жертовна, яку показали наші воїни, лікарі, волонтери, всі, хто приймав біженців, всі, хто жертвував на ЗСУ та всіляко підтримував тих, хто терпів нужду від війни. Тому й війна, як одне із найбільших зол, породжених нестачею любові, лікується й долається саме такою жертовною любов’ю.
Гнів і ненависть — це гріхи, а гріх не можна виправдати нічим, навіть війною
— Як навчитися не допускати у своє серце гнів? Як бути з ненавистю до тих, хто сьогодні нас вбиває?
— Гнів і ненависть — це гріхи, а гріх не можна виправдати нічим, навіть війною. У випробуваннях, пов’язаних з війною, ми повинні не загубити своєї людяності, не загубити своєї любові до Бога і до ближнього. Якщо ми будемо намагатися це зберігати в собі, то Боже благословення буде нас укріпляти й ми благополучно все пройдемо і переможемо все зло, що може зустрітись на нашому шляху.
Та людина, яка намагається жити так, як Господь сказав, отримує від Нього велику силу, яка перемагає всяке зло: головне зло, яке йде від диявола, і те зло, яке йде від злих людей, від неблагонамірених людей. Всяке зло, і війна теж, перемагається силою Божественної любові.
— Чому відчай і зневіра — це страшні гріхи?
— Розпач, відчай, зневіра — це духовний параліч, тобто ті почуття, які ведуть людину до духовного паралічу. Коли людина страждає і не нарікає на Бога, а все мужньо терпить і дякує Богові за все, то таким чином вона проявляє свою любов до Господа. Тоді таку людину Бог наповнює Своєю дивовижною благодатною силою, яка втішає людину в скорботах, хворобах, яка допомагає нам виживати там, де всі помирають.
Любімо Бога й один одного, і відчай та зневіра не будуть мати над нами влади.
— Що робити, коли страшно? Дехто говорить, що йому важко молитись під час постійних повітряних тривог, рій думок і емоцій не дає сконцентруватись на словах молитви. Як бути в таких випадках і які молитви Ви порадите читати у разі небезпеки?
— Коли людині страшно, їй не вистачає ані сили, ані віри читати великі молитви. В цій ситуації треба читати короткі молитви: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мя», «Господи, помилуй!», «Пресвята Богородице, спаси нас!», або ще якусь іншу коротку, не піддаватись паніці, а сконцентрувати всі свої почуття на єдиному: «Бог зі мною, Він мене не покине».
Після цього людина обов’язково почне заспокоюватись, приходити до звичного стану і тоді вона вже зможе читати і звичні молитви чи псальми.
Все життя ми повинні приносити Богові духовні плоди, головними з яких є — любов
— Як підтримувати людей, які втратили близьких, друзів, свої домівки, які перебувають на чужині. Як зміцнювати тих, хто пережив особисту трагедію й звертається за духовною настановою та розрадою, і, зокрема, людей нецерковних?
— Ніякі війни та інші земні проблеми не вартують життя однієї людини, воно на терезах буття переважає всі проблеми. Тому дуже важко знайти правильні слова, щоб утішити тих, хто оплакує своїх покійних близьких, яких забрала війна. Але ми, християни, повинні пам’ятати про те, що за час земного життя ми повинні приносити Богові духовні плоди, головними з яких є — любов.
Якщо ми проявимо справжню християнську любов і розділимо з людиною її горе, тобто, поспівчуваємо їй, Сам Господь дасть нам вірну думку й правильне слово, а іноді — просто мовчання. В людини, котра терпить страждання, загострюються почуття, тому вона обов’язково відчує вашу любов, якщо вона йтиме від серця. Якщо ця любов буде щирою, її відчують і віруючі люди, і, навіть, невіруючі.
— Особливо важко зараз матерям, дружинам наших воїнів, які захищають нашу Державу на передовій. Водночас відомо безліч випадків, про які розповідають самі військові, як вони рятувалися, відчуваючи силу молитви. Як правильно молитися за воїнів і як Церква молиться за цих своїх чад?
— На кожному богослужінні возносяться молитви за владу нашої держави та її воїнство, наші священники правлять молебні за бійців ЗСУ, наші парафії та єпархії систематично передають на фронт посильні продовольчі пожертви, необхідні побутові речі, одяг, взуття. Воїни відчувають нашу підтримку, а головне — молитви, тому, й справді, багато бійців розповідають про дивовижні випадки заступництва Бога та Пресвятої Богородиці, які траплялися з ними.
Будь-який святий допоможе, будь-яка молитва буде сильною, якщо людина, яка просить за ближнього, і за воїна, зокрема, повернена обличчям до Бога. Господь каже: «Шукайте насамперед Царства Божого та правди Божої». Тобто будьте завжди повернені до Бога наскільки можливо, наскільки дозволяє ваш духовний рівень. І якщо людина звернена до Бога, Він дає людині все, що їй потрібне для земного життя і для життя вічного, допомагає у скрутну хвилину і не відвертається від її молитовних прохань.
Війна — велике випробування нашої віри
— Окремо хочеться згадати наше духовенство, віруючих, волонтерів, які не покладаючи рук з самого початку війни допомагають усім нужденним. Напевно, вони теж втомлюються, як їм не втратити натхнення, як нам усім молитись за мир в Україні?
— Для всіх нас війна — велике випробування нашої віри. Всім важко, всі несуть спільний тягар, але для настання миру треба терпляче творити свої молитви, треба намагатися жити в моральній і тілесній чистоті, тоді наша молитва буде сильнішою.
Попри великий жаль і сум, який охоплює всіх українців, потрібно вірити й надіятися, що молитвами святого князя Володимира Господь вразумить тих, хто воює проти нас. Треба молитись Пресвятій Богородиці, Яка у Своєму Успінні світу не залишила, щоб Вона не залишила й нас, і покривала Своїм Материнським благодатним покровом нашу країну, наш народ, щоб Вона вимолила у Бога мир для нашої землі й для нас усіх. Треба молитися преподобним Антонію, Феодосію та всім отцям Печерським, щоб люди схаменулися і перестали вбивати один одного. І ця велика соборна молитва обов’язково загасить полум’я війни й в нас запанує мир.
Для усіх нас цей піст буде ще одним подвигом задля повернення миру в нашу країну
— Розпочався Різдвяний піст, як його в цих умовах варто провести? Посилити чи, як дехто вважає, навпаки послабити, бо й так важко та сумно від війни?
— Православний християнин не може бути песимістом. У темних тунелях безвиході наприкінці християнин завжди бачить Бога. І коли людина відкриває свою душу для Бога, Господь входить у таку душу, наповнює її Своєю благодаттю та радістю. Саме у правильному розумінні, знанні людиною Бога полягає весь сенс людського життя. Для усіх нас цей піст буде ще одним маленьким подвигом задля повернення миру в нашу країну, тому кожен, хто має можливість і фізичні сили, нехай приступає до Різдвяного посту з молитвою і вірою, що Христос, Який народився у Віфлеємі й приніс мир усьому людству, обов’язково принесе його і в наші серця.
— Дякую, Ваше Блаженство, за цю бесіду.
Вів розмову архімандрит Пафнутій, прессекретар Блаженнішого Митрополита Онуфрія
Просмотров: 5021