У ряді важливих позицій Українська Православна Церква має обсяг прав значно більший, аніж «ПЦУ».
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує короткий порівняльний аналіз уставних документів Української Православної Церкви та «Православної церкви України».
Насамперед зазначимо, що в уставі УПЦ нема ознак канонічного зв’язку с адміністративними структурами Московського Патріархату, тобто нема ознак підпорядкування УПЦ Москві, тому що:
1. Предстоятель Української Православної Церкви, який обирається тільки українським єпископатом та не потребує додаткових процедур для своєї інтронізації.
2. Самі єпископи УПЦ обираються, отримають хіротонію та призначання тільки рішенням Священного Синоду УПЦ, без погоджування з будь-яким центром за межами України.
3. Українська Православна Церква відновила давнє право Київського Митрополита стосовно мироваріння.
4. Собор єпископів УПЦ є останньою інстанцією в питаннях апеляції.
5. УПЦ самостійно здійснює пастирське піклування своїх вірян, що опинилися закордоном. Для цього відкриває парафії та навіть призначила окремого єпископа.
Статутні ж документи «ПЦУ» зберігають за Константинопольським патріархом цілу низку владних прерогатив, а саме:
1. «ПЦУ» отримує від Константинопольського патріарха святе миро.
2. Константинопольський патріарх має виключне право тлумачити положення Статуту «ПЦУ» стосовно томосу про автокефалію.
3. Усі питання життя «ПЦУ», які не оговорені в тексті Статуту, мають вирішуватися комісіями, створеними з представників Константинопольського патріархату та «ПЦУ».
4. Хоча Предстоятель «ПЦУ» обирається українським єпископатом, але в разі конфліктів, які виникають під час його обрання, «ПЦУ» має звертатися за допомогою до Вселенського патріарха.
5. Усім клірикам «ПЦУ» (єпископам, священникам та дияконам) надано право подавати до Константинопольського патріарха апеляції на судові рішення, прийняті церковно-судовими інстанціями «ПЦУ».
6. «ПЦУ» має звертатися до Вселенського Патріарха для розв’язання важливих питань церковного, догматичного та канонічного характеру.
7. «ПЦУ» не має права створювати свої єпархії, парафії та інші структури в українській діаспорі. Ексклюзивне право на духовне окормлення діаспори закріплюється за Константинопольським патріархом.
Таким чином, порівнюючи статутні документи Української Православної Церкви з томосом та Статутом «ПЦУ», можна сказати, що у певних позиціях обсяг прав нашої Церкви є навіть більшим, чим обсяг прав «ПЦУ».
Статутні документи УПЦ не передбачають втручання інших Помісних Церков у процес обрання Предстоятеля. Натомість Статут «ПЦУ» в особливих випадках припускає таке втручання з боку Константинопольського патріарха.
Статут УПЦ не передбачає права подавати апеляції до церковно-судових інстанцій Московського Патріархату. Статут же «ПЦУ» чітко говорить про можливість таких апеляцій до Константинополя. Право тлумачити положення Статуту УПЦ закріплено за Священним Синодом УПЦ. При цьому за Константинопольським патріархом збережено право тлумачення положень Статуту «ПЦУ» стосовно томосу. Українська Православна Церква має можливість духовно опікуватися діаспорою та направляти своїх кліриків для служіння закордоном. «ПЦУ» ж позбавлена права вести будь-яку пастирську діяльність за межами України. Також питання з мироварінням вирішується на користь УПЦ, котра відновлює це право, а «ПЦУ», як вже згадувалось, повинно брати миро в Константинополі.
На завершення, зокрема, враховуючі вищеперераховані факти, можна зробити простий висновок: статус Української Православної Церкви не лише співставний, але й більш автокефальний, аніж у «ПЦУ».
Просмотров: 12317