Наразі в різних інтернет виданнях та соціальних мережах ширяться чисельні публікації з гучними заголовками на кшталт «узаконення 03.04.2024 року Верховним Судом України переходу релігійної громади з УПЦ МП до ПЦУ», «суд вперше визнав законним перехід релігійної громади» тощо. Юридичний відділ Української Православної Церкви з метою припинення маніпуляцій щодо рішення Верховного Суду України, підготував коментар з цього приводу, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Перше, на що потрібно звернути увагу: за законодавством України, зокрема статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
Відтак право на зміну підлеглості будь-якої релігійної організації врегульовано законом і будь-якої «легалізації» чи «узаконення судом» не потребує. А отже, твердження про те, що нібито Верховний Суд України «узаконив» тощо перехід релігійної громади Української Православної Церкви є черговою спробою маніпулювання громадською думкою. Про це також свідчить чергове намагання акцентувати увагу читача на тому, що нібито Українська Православна Церква має приставку «МП», хоча навіть учасником справи були представники Української Православної Церкви, а не іншої особи.
Щодо самої суті справи:
06.07.2019 р., всупереч вимогам законодавства та статуту релігійної громади, відбулися загальні збори Релігійної організації «Українська Православна Свято-Покровська Церква», на яких були присутні 10 осіб.
При цьому на вказані збори не було належним чином запрошено настоятеля, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади «Українська Православна Свято-Покровська Церква» Української Православної Церкви.
В подальшому рішення цих зборів було оформлено протоколом № 2, відповідно до якого 10-ма особами було вирішено: змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання — Православної Церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади, а саме: «Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області»; викласти та прийняти статут релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.
В подальшому 06.09.2019 голова загальних зборів та секретар зборів звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції, яка 03.10.2019 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 346 зареєструвала статут.
Підставою для розгляду справи судом в цій конкретній справі були саме питання порушення дотримання законності процедури та вимог статуту релігійної громади при проведенні зборів релігійної громади, прийнятті нової редакції статуту та прийнятті рішення про зміну організаційної та канонічної підлеглості особами, які мають нечітко виражене, формальне відношення до релігійної організації, а отже прийняття ними рішення від імені всієї релігійної громади, яка складається з усіх парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обовʼязковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті, — є протиправним і таким, що суперечить інтересам усіх членів релігійної громади.
Саме ця справа неодноразово розглядалася та переглядалася судами різних спеціалізацій та інстанцій. І, як результат, була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду України, оскільки, на думку суддів Верховного Суду України, справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Одним із аргументів для відмови в задоволенні позову судами першої та апеляційної інстанцій було те, що Позивач, на їхню думку, не довів порушення своїх прав на свободу віросповідання, оскільки на спірних зборах релігійної громади приймалося рішення лише про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а також прийняття статуту релігійної організації у новій редакції, однак не приймалося рішень стосовно відвідування церкви, на підставі чого визнали відсутніми підстави вважати, що відбулося втручання у право Позивача на свободу віросповідання.
Проте в рішенні суду від 03.04.2024, що аналізується, Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів попередніх інстанцій не погодилась та вважає, що він стосується права Позивача на свободу віросповідання.
Такий висновок зроблений судом, виходячи з того, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
Таким чином, в частині права на звернення, про відсутність якого стверджували суди першої та апеляційних інстанцій, Великою Палатою Верховного Суду України було підтримано позицію саме Позивача.
Що стосується «узаконення судом переходу» чи «зміни канонічної підлеглості» та інших тверджень на кшталт цих, звертаємо увагу на наступне.
Дійсно в розділі рішення від 03.04.2024 «Визнання державою права на вільну зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях і механізм його реалізації» суд розглядає це питання, наводячи норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Безумовним фактом є те, що згідно зі ст. 8 вказаного закону, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Тобто законодавцем встановлено вимоги до статусу осіб, які можуть приймати рішення про зміну підлеглості, та необхідної кількості таких осіб для того, щоб рішення було законним.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати судді палати КГС ВС звертали увагу на те, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), тоді як членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
При цьому ті самі судді палати КГС ВС зазначали, що необхідним є вирішення питання: яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?
Цілком логічним наслідком цього повинно було б бути відображення в рішенні суду, що аналізується, відповіді на це питання, а саме — скільки становить в цифровому вираженні дві третини від кількості членів релігійної громади «Українська Православна Свято-Покровська Церква» Української Православної Церкви.
Відповіді на це питання в рішенні суду немає. Хоча саме суд, в описовій частині свого рішення, стверджує про необхідність повного дослідження процедури, встановленої Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Разом із тим суд в подальшому в розділі «Стосовно поняття релігійної громади» робить висновок, що «…Отже, беручи до уваги наведені вище положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у цій справі, Велика Палата Верховного Суду враховує звʼязок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості».
Тобто, виходячи з цього висновку, членами релігійної громади, а отже і учасниками загальних зборів релігійної громади, є всі мешканці певної місцевості, а саме, у випадку цієї конкретної справи, села Калинівка Житомирського району.
Звертаємо увагу, рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного обʼєднання — Православної Церкви України — було прийнято загальними зборами, в яких брало участь всього 10 осіб. Зрозуміло, що така кількість осіб не може вважатися двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Наголошуємо та звертаємо увагу, що суд жодним чином не надав відповіді на питання, яке сам ставив перед собою, та не вирішив його в цій справі загалом, а саме щодо правомочності (повноважності) загальних зборів: скільки саме це — дві третини — в цій конкретній справі.
При цьому стаття 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Тобто не просто 10 громадян, а тих, які утворили релігійну громаду, адже закон відразу встановив приналежність осіб до тих, хто утворив релігійну громаду, а не просто членів релігійної громади. Проте суд не дав оцінки цій обставині.
Мотиви, з яких виходив суд, прості, хоча і не зовсім логічні.
Так, основним висновком, до якого прийшов суд в даній конкретній справі, є те, що суд не може встановити дійсну практику прийняття рішень Релігійною громадою стосовно членства і вважати, що членство у громаді є фіксованим. Тобто суд робить висновок, що він не зміг встановити, чи є 10 осіб, які прийняли рішення за всю громаду, членами такої релігійної громади, а Позивач не довів протилежне, а отже підстав для задоволення позову немає.
При цьому, як вказано в самому рішенні, на думку суддів палати КГС ВС, у законі існує прогалина щодо вирішення цього питання, якщо релігійна громада, користуючись своїм правом самостійно вирішувати свої внутрішні справи, не визначила у статуті на власний розсуд порядку прийняття нових та виключення існуючих членів, порядку обліку членів громади. Так само Закон не регламентує правового статусу вірян (прихожан) церкви, що вважають себе членами релігійної громади, але не визнаються такими її керівником тощо. Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, сумісний зі статтями 9, 11 Конвенції, є завданням суду. Проте суд це завдання не виконав.
Виходячи з вищевикладеного, наразі маніпулювання різними виданнями та публічними особами висловами, що «Верховний Суд України вирішив фундаментальні питання правовідносин, а саме: чи порушуються права колишнього настоятеля рішенням про перехід; яким чином визначається членство в релігійній громаді; у який спосіб визначається кворум під час загальних зборів членів релігійної громади» не відповідає дійсним обставинам справи, які наведені в рішенні Великої палати Верховного Суду від 03.04.2024 року.
Єдине питання, яке дійсно вирішив суд, є питання того, що рішення про зміну підлеглості можуть порушувати права керівника релігійної громади, адже воно стосується його права на свободу віросповідання.
Посилання на рішення Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 року в контексті того, що ним вирішено всі спірні чи неврегульовані питання для всіх інших справ з таких саме питань, не відповідає дійсності, адже суд розглядає кожен спір на підставі конкретних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, і не може бути обмежений будь-якими судовими рішеннями чи позицією судів різних інстанцій, в тому числі Верховного Суду України. Більше того, право відступлення від будь-яких правових висновків, зроблених судом касаційної інстанції, гарантоване законодавством та безпосередньо застосовується судами, виходячи із конкретних обставин саме конкретної справи.
Підсумовуючи вищевикладене, звертаємо увагу, що будь-які дії з приводу проведення загальних зборів релігійної громади, прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту повинні прийматися в межах та спосіб, встановлений законодавством України. При цьому додатково наголошуємо на тому, що випадки, при яких сторонні особи, які не мають відношення до відповідної релігійної громади, діючи в своїх власних інтересах чи інтересах третіх осіб, збирають протиправні загальні збори та приймають рішення від імені усіх членів релігійної громади, жодним чином не виправдовуються чи не визнаються законними рішенням Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 року і, відповідно, повинні бути розглянуті та оцінені судом для кожного випадку окремо.
Фото на головній: сторінка Верховного Суду у facebook.com
Просмотров: 467