Побудемо з Господом в ці дні душею і тілом — передпасхальне інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Як поєднати сучасний ритм життя з долученням до життя Церкви в тиждень перед Великоднем? Як поєднувати у своєму житті церковне і світське, духовне і повсякденне? Як підготувати себе до Світлого Христового Воскресіння?

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує відповіді на ці питання Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія для pravoslavie.ru.

— Ваше Блаженство, дозвольте поставити Вам кілька питань, які можна почути від наших друзів, знайомих і сторонніх людей, котрі розглядають Церкву Христову через її огорожу, не беручи участь в богослужіннях або ж беручи участь зрідка, на великі свята. Найпоширеніше питання, воно ж і виправдання: навіщо і як я можу стільки часу проводити в храмі, як цього вимагає церковний устав, коли у мене робота, сім’я, присадибна ділянка, погане здоров’я нарешті? Але ж перед Воскресінням Христовим потрібно бути щодня в храмі, а потім ще стояти на Пасхальній службі всю ніч. Де взяти сили і час?

— Господь не вимагає від нас, щоб ми весь вільний час проводили в храмі, і Церква Його в особі священнослужителів не наполягає на цьому. Сучасний ритм життя людини, особливо міської, такий, що у неї дійсно немає вільного часу. Деякі люди в наш час тільки на одну дорогу до роботи витрачають часом його половину. Тобто якщо робочий день триває сім чи вісім годин, то на дорогу може витрачатися три і чотири години. Наприклад, зараз багато хто їздить до Києва на роботу з передмістя, з сіл, селищ, де взагалі ніякої роботи немає. Влаштовуються, мені розповідали, на роботу в столиці, наприклад, із населеного пункту, який знаходиться за 150-200 кілометрів, охоронцем і тиждень чергують на якомусь підприємстві або фірмі, а потім тиждень відпочивають. А «відпочинок» який у селі? Присадибне господарство, свійські тварини, за якими потрібен догляд… Тому невипадково богослужіння на парафіях за часом значно коротші монастирських.

Однак справа не тільки і не стільки в ритмі нашого сучасного життя, який дійсно часто збільшений до ненормальної швидкості і напруги. Справа в нашій вірі, в наших особистих взаєминах з Богом, в тому, що відбувається в наших душах.

Господь нікого не примушує відвідувати Його храм. Він лише закликає до Себе людину смиренно: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11: 28). Господь, створивши людину, вклав в неї душу безсмертну. І безсмертна душа за своєю природою не може не шукати Бога. Тому кожна людина хоче відкрити в собі це джерело безсмертя. Коли людина починає звертатися до Бога, у неї виникає потреба спілкуватися з Ним. Тому що Господь милосердний і багатомилостивий, Він піклується про кожну душу живу, чує наші думи, знає наші серця, наші почуття, наші переживання. Він безмірно любить всяку душу і знає всяку душу так, як не знає її в собі сама людина. Тому від нашої довіри Богові залежить і наше земне життя, і наше життя і доля загробна. Коли юнак кохає дівчину, він не спить ночами, думає про неї, його серце сповнене любові, і він готовий все віддати, щоб побачити кохану, побути поруч хоча б кілька миттєвостей.

Ще більше людина, яка любить Бога, прагне до Господа, немов олень на водні джерела, як співає в Псалтирі блаженний пророк Давид: «Як олень прагне до джерел потоків водних, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 41: 2). А якщо в душі людини народжується така любов до Бога, то вона і життя своє буде вибудовувати таким чином, щоб бути якомога ближче до Нього. Тоді вона і час свій планує так, щоб бувати в храмі, щоб постити заради Господа, заради Нього творити добрі справи і любити кожну людину, молитися про неї і про мир у всьому світі; тоді вона прагне прибрати з душі своєї всяку нечисть, щоб не образити нею люблячого Господа. Адже Господь ніде не говорить: «Ходіть до мене на служби», але закликає: «Сину, дай Мені твоє серце» (Притч. 23: 26).

Тому важливіше не те, скільки часу ми проводимо в храмі — годину або цілу ніч, але — як ми при цьому ставимося до Бога, які в нас з Ним взаємини, як ми відгукуємося на Його поклик…

— Чи не означає це, що на служби зовсім можна не ходити, а «мати Бога в душі», як повторює більшість нецерковних людей?

— Якщо людина хрещена в Православній Церкві і дійсно вважає себе віруючою, вона не може не відвідувати храм Божий. Оскільки в храмі Божому звершуються Божі Таїнства, Божественна Євхаристія: Господь віддає нам Своє Тіло і Свою Кров на відпущення наших гріхів, на зцілення наших душ. Адже людина, яка говорить, що Бог у неї в душі, може й не здогадуватися, що душа її покрита виразками гріхів і вся спливає кров’ю, вона спотворена і зіпсована, а людина при цьому не відчуває цього і не хоче дослухатися до себе і зрозуміти, що вона тяжко хвора гріхом, і що тільки Господь може зцілити її.

Храм — це духовна лікарня, а оскільки немає людини без гріха, що є духовною хворобою, то всі повинні ходити до храму.

— Ваше Блаженство, виникає питання іншого порядку. А як же бути з політиками, які керують регіонами і державами? Адже це Господь дає їм таке право, тому що будь-яка влада від Бога (Рим. 13: 1), як нагадує нам про це апостол Павел.

— Будь-яка влада від Бога, але не всякий володар слухає Бога, а часто не просто не слухає, але діє всупереч Його волі і Божественним законам.

— Політики України зробили все, щоб створити нову релігійну розкольницьку структуру під назвою «ПЦУ». Ви багато у своїх проповідях та інтерв’ю говорили на цю тему, пояснюючи природу розколу і участь в ньому Константинопольського патріарха. І все ж: на якому етапі політиками високого рангу була допущена помилка в цьому питанні? Адже її можна було уникнути?

— Помилка політиків полягає в тому, що, отримавши від Бога владу земну, вони вважають, що отримали і владу духовну. Вони втручаються у сферу духовного життя народу, не розуміючи, що це таке, і за допомогою політичних принципів намагаються коригувати життя Церкви. Це все одно, що з допомогою молотка і зубила ремонтувати космічний корабель. Тому після їх втручання в церковні справи проблеми не зникають, а множаться. Всім нам, кому Господь дає влада, треба відкривати Святу Біблію: там написано, якими мають бути очільники, та що буває тоді, коли ми чинимо свавілля.

— Наближається Пасха Господня, ми вступили в Страсну седмицю. Як провести її тим, у кого так мало вільного часу, про який ми говорили на початку бесіди?

— Страсна седмиця посідає особливе місце в усьому Великому пості, вона завершує його. Кожен день цієї седмиці названий «великим».

Ми з Христом проходимо останні дні Його життя на землі, починаючи із Входу Господнього в Єрусалим. Тому потрібно постаратися побути з Ним в ці дні і душею, і тілом.

Душею — якщо ми ще раз прочитаємо Євангеліє, де описані ці події, якщо в храмі Господньому будемо уважно слухати тексти богослужінь. Тілом — якщо утримаємося в ці дні від ледарства, суєти, багатоядіння, якщо вклонімся Його розп’яттю і станемо на коліна перед Його Плащаницею, коли Він буде лежати в Гробі… Якщо ми звернемо до Нього свої душі і свої серця. І кожен може зробити все це в міру своїх сил, можливості і вільного часу. Хтось півгодини проведе в храмі, а хтось зможе вистояти всю службу, і Господь благословить кожного. Адже недарма в Огласительному пасхальному слові святитель Іоанн Златоуст говорить:

«Хто працював з першої години — отримай нині заслужену винагороду! Хто прийшов після третьої години — з вдячністю святкуй! Хто досяг тільки після шостої години — аніскільки не сумнівайся, бо і нічого не втрачаєш! Хто забарився і до дев’ятої години — приступи без всякого сумніву і страху! Хто ж встиг прийти лише до одинадцятої години — і той не бійся свого зволікання! Бо щедрий Домовладика: приймає останнього як і першого; догоджає прийдешньому в одинадцяту годину так само, як і тому, хто трудився з першої години; і останнього обдаровує, і першому віддає гідне…»

Нехай же Господь благословить кожного, хто щиро того прагне, зустріти Пасху Господню.

Просмотров: 1443

Залишити відповідь