Про можливі наслідки для Православ’я останніх дій Константинопольського Патріархату — прот. Миколай Данилевич (відео)

Вівторок, 11.09.2018 12:30

У всіх Помісних Церквах стурбовані останніми діями Константинопольського Патріархату по відношенню до України — вони не принесуть користі нікому, а можуть спричинити великі проблеми. Ситуацію коментує заступник Глави Відділу зовнішніх церковних зв’язків протоієрей Миколай Данилевич.

Нагадаємо, що в Україну направляються два екзарха Константинопольського Патріархату, про це в Українській Православній Церкви дізналися з відкритих інтернет-джерел.

«Раніше представники Константинопольського Патріархату говорили, що “ми не хочемо створювати паралельної структури, ми хочемо вам допомогти знайти рішення”. — Добре, ми від допомоги не відмовляємося. Тоді зателефонуйте Митрополиту Онуфрію, напишіть йому листа: “дозвольте ми приїдемо, ми поспілкуємося з тими і тими”…», — розповів заступник Голови ВЗЦЗ.

Саме те, що це робиться в односторонньому порядку, викликає дуже багато питань, підкреслює протоієрей Миколай. Він зазначає, що такі дії можуть мати важкі наслідки, як для Православ’я України, так і для всієї Церкви Христової. Небезпека не подолання, а посилення церковного розколу в Україні може стати реальністю.

«Ми поважаємо Константинопольський Патріархат, як Церкву, від якої ми прийняли хрещення, але якщо Церква-матір, як вона себе називає, так себе веде, то трішки не по-материнськи виходить».

Важливо, щоб в учасників процесу взяв гору церковний дух, а не політичний. У ситуації, що склалася, дух тверезості і мирності потрібно зберігати усім, пам’ятаючи, що над нами Господь, нагадав священик.

Про можливі наслідки антиканонічних дій Константинопольського Патріархату щодо українського Православ’я протоієрей Миколай Данилевич розповів у новому випуску програми «Право на віру». Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує відеоінтерв’ю повністю.

— Увечері в п’ятницю, 7 вересня 2018 року, православні громадяни дізналися про те, що Вселенський Патріарх Варфоломій направив на територію України двох своїх єпископів Константинопольської Патріархії. Ці дії викликали тривогу, розгубленість, оскільки вони, по-перше, зроблені в ситуації складній, по-друге, з точки зору церковних канонів, викликають тривогу і сумніви.

Отче Миколаю, будь ласка, дайте відповідь на ті тривоги, які хвилюють православних громадян України. Як Ви оцінюєте крок Патріарха Варфоломія і очикуваний приїзд на територію України двох єпископів Константинопольського Патріархату?

— Дії Патріарха Варфоломія — антиканоничні. Це суперечить церковним канонам, зокрема 2-му правилу Вселенського Собору, Константинопольського Собору, який говорить: «Не быв приглашены, епископы да не преходят за пределы своея области». Є й інші правила, опубліковані в заяві Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ. А також 8 вересня була зроблена заява РПЦ з цього приводу, там є посилання на кілька канонів.

Коли ми їдемо на Афон, який знаходиться в юрисдикції Константинопольського Патріархату, завжди беремо благословення. Не тільки благословення в ігумена монастиря, але і благословення Вселенського Патріарха, щоб послужити на Афоні. Тобто ми поважаємо їх територію, вони повинні поважати нашу. Вони не вважають, що Україна — територія Москви, а Константинополя. Але цей аргумент вже не діє. Якщо й так, то з цієї точки зору, згідно з канонами, не тільки Предстоятель у Предстоятеля бере благословення, щоб приїхати на його територію, але навіть єпископ, тобто глава однієї церковної області, не може приїхати і діяти в іншій області без дозволу місцевого єпископа. Тому навіть якщо Україна була б канонічною територією Вселенського Патріархату, то все одно єпископ у єпископа повинен брати благословення. Блаженніший Митрополит Онуфрій не давав благословення і не запрошував їх. Тому це одностороння дія, я б навіть сказав, що в якійсь мірі самочинна дія.

Поки йдеться не про створення екзархату як структури, як єпархії і як суми декількох єпархій, а в даному випадку екзархи сприймаються як посланці, представники, легати, повноважні посли від Патріарха, щоб приїжджати сюди і тут вести переговори про створення структури, тому що це — крок. Якщо раніше були заяви, то це — крок, це вже дія. Тому така категорична реакція Української Православної Церкви та Руської Православної Церкви.

Знаю, що у всіх Помісних Православних Церквах стурбовані таким розвитком подій. Хочу сказати, що насправді це не принесе користі нікому, тому що розкол це не легалізує. Навіть якщо Патріарх Варфоломій піде до кінця і створить якусь структуру, це призведе до розриву відносин, до розриву Євхаристійного спілкування між Цеквами, це породить розкол, і від цього програють усі. Не буде нікого, хто б виграв. Навіть ті, які знаходяться в розколі — УПЦ КП і УАПЦ. Їх не буде визнавати жодна з Помісних Церков, тому що ніхто не захоче вступати в конфлікт. Тобто реального визнання не буде, воно буде на папері, але не більше. Ми бачимо далеко не християнські кроки з боку Константинопольського Патріархату. Якби вони дійсно хотіли правильно все зробити, то мали б узгодити все з нами.

«Ми хочемо вам допомогти». Раніше, принаймні, говорилося, що ми не хочемо створити нові структури, «ми хочемо допомогти вам знайти рішення». Добре. Ми не відмовляємося від допомоги. Тоді зателефонуйте Митрополиту Онуфрію, напишіть йому листа: «Дозвольте, ми приїдемо, поспілкуємося з тими і тими». — Будь ласка. А коли це робиться в односторонньому порядку, коли нас ніби не існує, то це викликає дуже багато питань. Я боюся, що ми можемо перебувати на порозі дуже великих проблем, якщо ті сили, які це затіяли, не схаменуться.

Усі наші коментарі до цього часу були виключно мирними, спокійними, я б навіть сказав, занадто оптимістичними. Не тому, що ми не розуміли цієї небезпеки, а щоб не спровокувати іншу сторону — Константинопольський Патріархат. По-друге, щоб не стати нам причиною таких неправильних дій і щоб показати, зокрема, Константинополю, що ми не хочемо проблем. Ми хочемо вирішити питання, а не ускладнити його. Ми поважаємо Константинопольський Патріархат як Церкву, від Якої ми прийняли Хрещення. Але якщо Церква-Мати так себе поводить, то не є материнською Її поведінка. Тому нам би дуже хотілося, щоб у всіх, і головне — у Константинопольського Патріархату запанував церковний дух, а не поетичний. Тобто саме церковна доцільність, церковна користь і єдність Церкви, а не якісь політичні мотиви, які можуть лежати в основі тих рішень, що були прийняті.

— Ми знаємо, що в цій непростій ситуації є багато експертів, фахівців, які складають різні сценарії майбутнього Української Православної Церкви. Серед цих сценаріїв є райдужні, їх мало, а в основному тривожні і негативні. Зокрема, йдеться про те, що прибулі непрохані гості збираються створити деяку структуру, і цій структурі, а не канонічній УПЦ, буде даровано Томос про автокефалію. Наскільки, з Вашої точки зору, вірогідний цей негативний сценарій?

— Зараз можливо все. Цей сценарій можливий так само, як і можливі інші сценарії. Але я б не став коментувати гіпотетичні сценарії, тому що ми, як офіційні особи, коментуємо факти, те, що сталося. Однак я не виключаю, повторюся, нічого: як доброго, так і поганого. Я думаю, що може дійти до розколу, припинення спілкування, і це зашкодить всім і насамперед Патріарху Варфоломію, так і до знаходження якогось особливого рішення — третього шляху, про який не думає ні Патріарх Варфоломій, ні Руська Православна Церква, ні навіть ми. Я дуже сподіваюся і прошу в ці дні, прошу ченців, щоб молилися про умудрення, про пом’якшення сердець тих головних духовних лідерів, від яких це залежить.

— З Вашої точки зору, якими бачаться дії Патріарха Варфоломія і Митрополита Онуфрія РПЦ і УПЦ у цій непростій ситуації ? Яка повинна бути реакція?

— Насамперед, треба зберігати спокій і не впадати в істерику ані їм, ані нам, ані РПЦ. Треба зберігати спокій і не панікувати. Зрозуміло, що багато людей, які далекі від цих питань, пишуть мені і кажуть, що «у нас дуже складні почуття, смуток на душі». Так, це дійсно так. Нам, як Церкві, потрібно триматися Церкви. Церкву Господь збереже, важливо, щоб ми збереглися. Ось, що важливо.

Сьогодні я був у Покровському монастирі міста Києва. Ви знаєте, монастирі — це особливий оазис духовності, і коли ти переступаєш поріг, коли ти приходиш з миру, то відчуваєш благодать Божу, ти бачиш світлі обличчя ченців, чуєш їхні молитви. Тому, думаю, зараз особливий час не тільки церковної дипломатії, це особливий час молитов. І Господь, Який сказав, що «побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мф. 16: 18). Він збереже Церкву. У цьому плані — нам треба менше думати про політику, а більше зберігати спокій і, все-таки, церковно, а не політично реагувати на події. От як би Христос відреагував? Подумаймо… Принаймні, не треба відразу впадати в істерику, повторюся, треба зберігати дух тверезим і мирним. Ось це важливо.

— Я згоден, що все в руках Божих, і, звичайно, ми за Бога не повинні будувати ніяких планів, Він знає краще за нас, як для нас добре, і, тим не менше, якщо спробувати трохи спрогнозувати ситуацію. Адже ми знаємо, що серед 14 Помісних Церков, Сестер, є ті, хто нам ближче, хто гостріше переживає наші проблеми, а є інші, які можуть підтримати учинителей розколу. З Вашої точки зору, хто напевне підтримає нас у цій складній ситуації, коли прийде час визначатися?

—Ви знаєте, я б не став ділити. Тому що є сили, які говорять, що слов’яни підтримають Руську Церкву, нас, а грецькі Церкви підтримають Патріарха Варфоломія. Я б не став ділити, тому що всі переживають. Патріарх однієї з грецьких Церков, коли почув, що сталося, взявся за голову, сказавши, що це катастрофа. Інші Церкви теж із тривогою дивляться на те, що відбувається. Церкви всі є членами Єдиного Тіла Христового. За апостолом Павлом, «І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви Тіло Христове, а зосібна ви члени!» (Кор. 12: 26-27). Тому я б не сказав, що хтось більше, хтось менше підтримує. Зрозуміло, що є симпатії — національні, регіональні, але ми повинні чітко розуміти, що ми всі належимо до єдиного Тіла Христового. «Немає ані Елліна, ані Іудея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та у всьому Христос» (Кол. 3:11). Перефразую, що немає ні Елліна, ні варвара, ні Скіфа, ні слов’янина, ні руського, ні болгарина, ні серба, але все та у всьому Христос. Має бути розуміння цього.

Розуміння цього є, насправді, у людей, не залежно від національності. Церковні люди, а не політикани, ліберали, ті, хто знаходяться ніби в Церкві, але, як каже апостол Іоанн Богослов, «Вони вийшли від нас, але не були наші» (Ін. 2: 19). Ті й радіють, і, можливо, свої інтереси переслідують. Але люди Церкви, коли бачать, що відбувається, тим більше, що це відбувається на очах зовнішніх людей, не церковних, повинні тільки плакати і молитися, щоб Господь комусь із цих зовнішніх людей притримав очі, щоб вони цього не бачили.

Будемо говорити відкрито, що ми знаходимося на порозі, можливо, великих проблем. Хоча ми сподівалися, і я в тому числі спочатку говорив, що все це виявиться «великим пшиком». Але я бачу, що це може закінчитися великими проблемами і великим розколом. Тому хотілося б помолитися. Я сам буду молитися, щоб виявитися правим, тому що пшик, в якомусь сенсі, краще, ніж великі проблеми. Завжди треба сподіватися на краще, готуватися до гіршого, звичайно. Але ми, люди Церкви, повинні переживати саме так, тому що Церква не закінчується тут, Вона буде і Там. Церква — торжествуюча на Небесах. А що ми можемо сказати Богу? Так, я — священик. У Патріархів і єпископів ще більше відповідальності, ви, миряни, теж будете відповідати. Кожен відповідає у своїй мірі. Що ти робив, коли були ці проблеми?! Тому зараз важливо не нашкодити. Зараз важливо, як йдеться у клятві Гіппократа, якщо не можеш допомогти, «не нашкодь». Не говорити зайвого, молитися Богу, єднати Тіло Христове. Мені здається, треба так робити в ці моменти.

— Цікаво було б дізнатися, а хто ці легати Константинополя. Знайомі вони Вам, вони пов’язані з Україною чи ні? Що Ви знаєте про цих людей?

— Насправді, з точки зору Константинополя, тому що обидва єпископи є українцями і обидва народилися в Україні. Архієпископ Даниїл (Зелінський) родом із Тернопільської області, м. Бучач. Цікаво, що він був греко-католиком, уніатом і, більше того, зріс у такій сім’ї, що навіть закінчив один курс Івано-Франківської уніатської семінарії. Потім він виїхав до Америки і там перейшов у Православ’я, згодом став єпископом. Але він часто їздить в Україну і знає Україну. Єпископ Іларіон (Рудник) родом зі Львівської області, більше того, він є випускником Київської духовної семінарії. Але згодом він поїхав вчитися до Греції, у Салоніки, там залишився, будучи мирянином. Там був рукопокладений у Константинопольському Патріархаті. Служив свого часу і в Іспанії, був єпископом-помічником митрополита Іспанії та Португалії. Потім його перевели в Канаду.

Це два єпископи, які добре знають Україну. Але питання не в цьому. Вони — виконавці, рішень приймати не будуть, зрозуміло, що вони — экзархи і легати. Посол представляє країну, а не себе особисто. Така ж ситуація і з ними. Тому тут немає їх особистої вини, бо не було б їх, був би хтось інший. Питання відносин між Патріархатами. Це викликає занепокоєння.

— Багато хто з наших одновірців, членів УПЦ, кажуть: «А чи не прийшов час, коли треба організовуватися, коли потрібно бути готовим відстояти свою парафію, свій храм, свою лавру?». Як Ви думаєте, чи потрібна вже сьогодні самоорганізація для захисту від можливих провокацій і нападів?

— Такий час, я думаю, настає. Я не хочу породжувати есхатологічних, апокаліптичних, алармістських настроїв, тривожних настроїв. Але якщо так далі піде, то є така небезпека. Тому ми зараз повинні об’єднуватися навколо наших священиків, і зараз це випробування для кожного з нас, для священиків та для кожної громади.

Це — прихід, де приходять і йдуть, парафіяни і захожане. Але якщо це громада, то не треба боятися, бо якщо заберуть у вас храм, підете в підвал молитися. Важливо зберегти громаду храму, тим більше, як показує досвід, храми, які були забрані, стоять порожніми. Навіщо нам стіни?! Для нас зараз головне завдання — йти до людей, до кожної конкретної людини, нести їй Христа, щоб людина йшла не до священика, а до Христа, Якого цей священик проповідує.

Я думаю, що зараз, на глобальному рівні, такий час, щоб Предстоятелі Церков збиралися на Собор, на Синаксис, приймали рішення щодо цих питань, тому що дуже складні часи настають. Причому, ці часи створюємо ми самі собі, точніше, не ми, а деякі наші брати.

Раніше Константинопольська Церква була величезна, зараз — 2, 5 тисячі греків проживає в Константинополі, пара сотень по всій Туреччині. Але, як бачимо, є слабкості, я б сказав, у Константинопольського Патріархату, які він зараз демонструє. Якщо б він хотів вирішити питання розколу — будь ласка, будемо говорити, спілкуватися. Але не можна робити це, як кажуть, «топорно»: вирішуючи маленьке питання українського розколу, породжувати великі проблеми у всьому Вселенському Православ’ї. Це неправильно.

— Спасибі, отче Миколаю. Будемо сподіватися, що Ваші слова будуть почуті.

— Нехай Господь торкнеться перстом Своїм кожного з нас і насамперед наших Патріархів. Ми молимося за кожною Літургією про них. Не тому, що ми просто їх так величаємо, а тому, що в них великий хрест. Я думаю, треба зараз помножити молитви за Патріарха Варфоломія і за Патріарха Кирила, щоб Господь умудрив їх і щоб наділив їх Соломоновою мудрістю вирішити ті проблеми, які є. Якщо вони вирішать ці проблеми, то ввійдуть в історію, як великі Патріархи. Якщо ж це не вирішиться, і Патріарх Варфоломій дійде до кінця, це не зробить честі ні йому, ні нам. Тому будемо молитися, будемо спокійні, і Матір Божа покриє нас Своїм омофором, Господь захистить Свою Церкву й збереже Її!

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 3392

Залишити відповідь