Вітальне слово Предстоятеля організаторам, учасникам та гостям ХІ Міжнародної науково-практичної конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи»

Вівторок, 22.10.2019 10:41

ОРГАНІЗАТОРАМ, УЧАСНИКАМ ТА ГОСТЯМ

XІ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ДУХОВНА ТА СВІТСЬКА ОСВІТА: ІСТОРІЯ ВЗАЄМИН – СУЧАСНІСТЬ – ПЕРСПЕКТИВИ»

 

Ваше Преосвященство! Дорогий Владико Ректоре!

Возлюблені у Христі отці, брати і сестри!

Радий привітати усіх вас з початком роботи щорічного наукового форуму, який став вже доброю традицією Київських духовних шкіл.

В цьому році Міжнародну науково-практичну конференцію «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи» присвячено двом визначним ювілеям: 200-річчю з дня створення Київської духовної академії та 30-річчю відродження Київської духовної семінарії. Ці два ювілеї являються визначними віхами в історії Київських духовних шкіл.

Два століття тому, коли проводилася масштабна реформа духовної освіти в усій Російській імперії, стара Києво-Могилянськая академія була розділена на кілька навчальних закладів. У 1817 р. Могилянську академію було закрито, а в її приміщеннях розмістилися Київська духовна семінарія та Києво-Подільське духовне училище. А у 1819 р. було відкрито і Київську духовну академію, яка жила вже за новим Статутом. Реформована Академія була вищим навчальним закладом з чотирирічним строком навчання. Вона готувала фахівців у сфері церковної науки, які потім несли служіння в якості архіпастирів та пастирів, професорів та викладачів духовних навчальних закладів, співробітників духовних консисторій та інших церковних установ.

Київська духовна академія проіснувала до початку 1920-х рр., після чого була закрита на вимогу радянської атеїстичної влади. Трішки більше, ніж за сто років існування Академії її випускниками стали більш як чотири тисяч осіб. Випускники КДА зробили вагомий внесок не тільки в історію Православної Церкви в Україні, але й в історію інших Помісних Православних Церков.

У буремному ХХ столітті професори та випускники Академії зазнали утисків та репресій. Протягом радянського періоду повноцінна вища духовна освіта у Києві була неможливою. Лише у 1947 р. у Києві вдалося відродити духовну семінарію. Однак, не зважаючи на клопотання церковного керівництва, отримати дозвіл на відновлення у Києві Академії тоді не вдалося. Відновлена у 1947 р. семінарія проіснувала лише 13 років і була закрита під час «Хрущовських гонінь» на Церкву.

Лише після урочистого святкування у 1988 році 1000-ліття Хрещення Русі Православна Церква змогла приступити до повноцінного відновлення системи духовної освіти. У 1989 році з’явилася можливість відродити і Київську духовну семінарію, а з 1992 року і Київську духовну академію, які розміщуються у Києво-Печерській Лаврі.

Відродження Київських духовних шкіл стало важливим етапом у становленні Православної Церкви в нових історичних умовах. Коли на межі 1980-1990-х рр. активно відкривалися храми та монастирі, Церква потребувала освічених кандидатів для пастирського служіння. Ми пам’ятаємо перші роки церковного відродження. Тоді умови життя та навчання у Київській семінарії були далекі від сучасного комфорту. Сьогодні ми дивуємося, як можна було не помічати тоді численних побутових складнощів? Однак, у ті роки духовне піднесення було настільки великим, що все зовнішнє здавалося неважливим. Перші студенти та викладачі семінарії навіть не помічали труднощів тодішнього життя. Їх очі просто горіли радістю від того, що вони отримали змогу навчатися та продовжувати традицію духовної освіти.

Сьогодні ми живемо вже в інших умовах. В Україні безперешкодно діють і академія, і семінарії, і духовні училища. Кожен, хто цього бажає, може стати студентом та отримати духовну освіту. Бібліотеки наповнені сучасними книжками з богослов’я, церковної історії та інших галузей церковної науки. Однак, нажаль, не так часто можна сьогодні побачити ось те духовне горіння, яким так рясно були сповнені перші студенти Київської духовної семінарії тридцять років тому…

Тому, перш за все, я хочу побажати усім нам зберігати в серцях горіння, яке спонукає до щирого та відкритого служіння Богу. Пастиря Церкви має вирізняти внутрішня готовність принести усе своє життя в жертву Богу. Зберегти цю готовність на все життя – це справжній подвиг, який потребує і власних зусиль, і особливої Божественної допомоги.

Сьогодні на конференції ми будемо розмірковувати над непростими богословськими питаннями, обговорювати проблеми історії Церкви, звертатися до літургічних та канонічних питань. Я хочу побажати усім учасникам та гостям конференції благословенних успіхів у вивченні минулого та сучасності нашої Церкви. Однак особливо бажаю усім нам мати в серцях духовне горіння, яке б спонукало шукати Істину та жити в Істині. Закликаю Боже благословення на Ваші труди.

 

 

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 

22 жовтня 2019 року

м. Київ

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 167

Залишити відповідь