Доповідь єпископа Віктора (Коцаби) на тему «Українська православна еміграція в Італії»

18 – 20 листопада 2019 року в Римі проходила міжнародна конференція “Мігранти і релігії”. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, у заході взяв участь голова Представництва УПЦ при міжнародних європейських організаціях єпископ Баришівський Віктор. У перший день конференції єпископ Віктор виступив з доповіддю на тему «Українська православна еміграція в Італії». 

Тема міграції стала дуже актуальною для обговорення в сучасному світі у зв’язку з природними, економічними та військовими катаклізмами. Однак вона постає перед нами вже на сторінках Святого Письма. Вся історія людства починається з вигнання прабатьків Адама і Єви з раю та втрати ними свого небесного дому. З тих пір люди намагаються знайти дорогу назад і не збитися з неї. Тому не дивно, що Церква, яка прямує до спасіння, називається подорожуючою. І збираючи воєдино стадо Христове, Вона не може залишити піклування про тих, хто опинився в розсіянні за межами свого дому. Сам Христос протягом Свого земного життя часто був у становищі тих, кого ми сьогодні називаємо емігрантами. І місія Церкви навчити кожного з нас не забувати, що зроблене меншому братові — робиться Самому Христу.

Українська еміграція бере свій початок у ХІХ ст. Спочатку вона була трудовою, але потім, внаслідок революції та встановлення більшовицької влади, стала, здебільшого, політичною. Нова хвиля еміграції почалася у 1990-ті роки, коли економічні негаразди змусили українців шукати кращої долі за кордоном. Сьогодні, за різними підрахунками, за межами Батьківщини проживають від 13 до 15 мільйонів українців. У світовому масштабі, Італія посідає шосте місце за кількістю українських емігрантів (після Росії, Польщі, Канади, Сполучених Штатів Америки та Бразилії).

За даними Посольства України в Італійській Республіці, українська громада є однією з найчисельніших серед інших громад. Станом на 2016 рік, загальна кількість українців в Італії, які отримали посвідку на проживання, склала понад 240 тисяч осіб. Але реальна цифра є більшою в рази. За неофіційними даними – понад мільйон осіб.

Українців, які перебувають на території Італії, можна поділити на дві категорії. Перша – не чисельна, – це громадяни Італійської Республіки українського походження, а також представники католицького духовенства, пов’язані з Ватиканом. Офіційні статистичні дані про них відсутні. За деякими оцінками, наприкінці 1990-х років в Італії проживало близько 250 світських українців – громадян цієї країни, а також до сотні осіб українців – представників католицького духовенства, в основному в Римі та Ватикані.

Другу – найбільшу категорію, становлять громадяни України, які прибули до Італії у пошуках заробітку починаючи з середини 1990-х років. Формування цієї громади перебуває на початковій стадії.

Загалом, понад 70% українських емігрантів у світі складають жінки. В Італії цей відсоток значно більший. Це пояснюється як специфікою роботи, так і добросовісним ставленням до неї. В основному українські жінки доглядають за літніми та хворими людьми.

Проживаючи у чужій країні, люди стикаються з масою проблем. Це відсутність легального статусу, а відповідно – і свого житла, оскільки українські жінки проживають разом з італійськими дідусями і бабусями, за якими доглядають. Але найгірші проблеми психологічні та духовні.

Перш за все – одинокість. Жінка залишає в Україні чоловіка, дітей, близьких, і після ейфорії перебування за кордоном з’являється сум за рідними, перспективи побачити яких дуже віддалені, адже спочатку потрібно відробити гроші, витрачені на дорогу, і ще щось заробити. На практиці на це йде 2-3 роки. На жаль, через довге перебування чоловіка або жінки закордоном розпадаються сім’ї. З цього приводу наші співвітчизники сумно жартують: «Через рік їхати додому ще ні з чим, через два – уже нема до кого, а через три – немає сенсу».

Іншим фактором, який призводить до психологічних проблем, є недостатність поваги, адже нашим співвітчизникам в Італії доводиться працювати прислугою. Крім того, жінки часто вимушені цілодобово сидіти у чотирьох стінах, доглядаючи за літніми, нерідко психічно хворими людьми. Від цього у них самих з’являються психічні розлади.

За релігійною ознакою, українську діаспору в Італії можна поділити на православну та греко-католицьку. Не дивлячись на значну присутність греко-католиків, православних в Італії більше – близько двох третин. Враховуючи такі масштаби, Українська Православна Церква не може залишатися осторонь від проблем, з якими стикаються наші співвітчизники на чужині, оскільки лише Церква в змозі надати духовну опіку своїм чадам. Звичайно, за кордоном існують українські посольства і консульства, але вони надають лише правову і, рідше, соціальну допомогу. Духовну ж та психологічну допомогу може надати лише Церква. Вислухати, втішити, порадити, сповідати людину, дати їй надію – це справа священика.

Основна частина емігрантів – вихідці із Західної України. Цей регіон значно слабший економічно, ніж Південь чи Схід України, але релігійний рівень населення там значно вищий. Тож, потрапляючи закордон на заробітки, цим людям дуже важливо підтримувати церковне життя на новому місці. Прослідковується й інша тенденція: багато людей, які не ходили до церкви в Україні, приходять до Бога саме тут – закордоном, коли потрапляють у чуже середовище.

Звичайно, серед тих, хто працює в Італії, є ті, хто повернеться додому, але є такі, що залишаються. Є молоді люди, які виїхали сім’ями, знайшли в Італії роботу, хтось придбав нерухомість або відкрив власну справу. Їхні діти ходять до італійських дитячих садків та шкіл. І їм необхідно зберігати свої традиції та зв’язок з історичною Батьківщиною.

Православні християни з України – віряни Української Православної Церкви – отримують молитовну підтримку та пастирську опіку на чисельних парафіях. На території Італії нараховується 67 зареєстрованих парафій. Однак, є громади, які офіційно не зареєстровані як парафії, але якими опікується православний священик. Загалом нараховується близько 100 зареєстрованих та незареєстрованих православних парафій. Здебільшого вони інтернаціональні, богослужіння звершуються церковнослов’янською, церковною молдавською, українською та італійською мовами. Є такі парафії, де основу прихожан складають українці. Стосовно духовенства, то на сьогодні в Італії служить 25 священиків з України.

Переходячи до характеристики церковного життя українських емігрантів, перш за все хотів би подякувати Римо-Католицькій Церкві за гостинність і підтримку, які виражаються у наданні приміщень для літургійних і молитовних зібрань, а також у можливості регулярно звершувати богослужіння біля святинь, що перебувають у діючих католицьких храмах.

Звичайно, парафія є, перш за все, осередком молитовного життя і місцем єднання людини з Богом. Але, об’єднуючись навколо Євхаристії, прихожани стають ближчими один до одного і в інших сферах. Для багатьох людей церковна громада стає тією сім’єю, яка залишилася далеко вдома.

Говорячи про сімейний характер церковної громади, треба згадати про духовне і моральне виховання підростаючого покоління, якому приділяється велика увага. Майже при кожному храмі діють дитячі парафіяльні школи. Тут викладають біблійну історію, катехізис, історію Церкви, життя святих, проводяться бесіди морально-релігійного спрямування. Заразом з дітьми вивчають рідну мову, займаються співом, танцями, готують театралізовані вистави. Заняття проводять не тільки священики, але й миряни – кваліфіковані педагоги або досвідчені парафіяни.

На кожне релігійне свято вихованці парафіяльних шкіл виступають з концертною програмою: грають на музичних інструментах, ставлять танці, декламують вірші, співають богослужбові та народні пісні. При цьому відображається інтернаціональна специфіка більшості громад: концертні номери готуються різними мовами – українською, російською, молдавською та італійською.

На парафіяльних святах завжди присутні представники місцевих дієцезій та муніципалітетів. Крім того, поширеними є виїзні концерти, коли вихованці дитячих шкіл виступають на різних парафіях з нагоди певного свята. Також традиційними є великі міжпарафіяльні фестивалі. Наприклад, різдвяний фестиваль «Колядки» (м. Бергамо), Пасхальний фестиваль (м. Безана ін Бріанца), Свято-Троїцький фестиваль (м. Чинізелло Бальзамо) та ін. Подібні заходи виховують відчуття спільності не лише на локальному, але й регіональному рівні. Кожне таке свято закінчуються солодкими подарунками для дітей.

Поруч з морально-релігійним вихованням, значна увага приділяється фізичній культурі. Нерідко поблизу храму діє футбольне поле, баскетбольний майданчик чи інші споруди спортивно-ігрового призначення. При багатьох парафіях сформувалися підліткові та молодіжні команди. Хлопці і дівчата не лише грають у себе на парафії, але й організовуються міжпарафіяльні матчі.

У літній час замість занять в парафіяльній школі проводяться літні ораторії, що включають у себе короткі богослужіння, лекції, духовні бесіди, паломництва до святих місць, відвідування музеїв у різних містах та інші пізнавальні програми, а також активний оздоровчий відпочинок і розваги (купання, походи у гори, ігри тощо). Діють також літні табори для дітей, підлітків та молоді, зокрема на Сардинії. Діти вчаться жити в спільноті, за розпорядком, більше дізнаються про свою віру. Нерідко у таборі звершуються богослужіння (навіть італійською мовою) і проходить Причастя.

Одним з напрямків роботи з парафіянами є звершення паломництв до великих християнських святинь, на які так багата італійська земля. Про деякі з них мало хто знає або не звертають увагу навіть місцеві жителі. Українці ж самотужки, маючи обмаль вільного часу, навряд чи змогли б дізнатись та віднайти ці святині без участі громади. Парафіяни також радо зустрічають паломників з України – єпископів, священиків і мирян, забезпечуючи їм програму, супровід та перебування.

Зв’язок українських емігрантів зі своїми співвітчизниками проходить у різних формах. До Італії часто приїздять творчі колективи та окремі відомі в Україні виконавці з концертними програмами. Серед них можна назвати архієрейський та академічний хори Київської духовної академії і семінарії, дитячий зразковий хореографічний ансамбль народного танцю «Росток» м.  Київ, переможця конкурсу «Голос країни – 2017» священика УПЦ Олександра Клименка та ін.

За сприяння Української Православної Церкви відбувається низка інших культурних заходів: зустрічі з відомими діячами з України, показ нових фільмів, презентації книжкових видань, лекції дослідників і науковців про різні аспекти духовного життя, церковної історії і мистецтва тощо. Значними подіями стали заходи і великі виставки, організовані до 1000-ліття руського чернецтва на Афоні (2016 р.) та 1030-ліття Хрещення Київської Русі (2018 р.).

Життя української громади в Італії має також певний науковий вимір. Так, з 2007 р. на базі парафії святителя Амвросія у Мілані проходить щорічна міжнародна наукова конференція «Амвросіївські читання». Кожного разу вона присвячується певній актуальній темі церковного життя, де, не в останню чергу, піднімаються і проблеми діаспори та еміграції. Ця конференція проводиться спільно з Амвросіанською бібліотекою Мілану. У ній традиційно беруть участь співробітники бібліотеки, члени товариства святого Егідія, Ради Християнських Церков Мілану, а також інші громадські асоціації та, звичайно, духовенство з України.

Необхідно відмітити, що наше духовенство, яке служить в Італії, радо ділиться досвідом зі своїми співбратами. Майданчик для такого обміну створений у Києві на базі Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви, який періодично проводить різноманітні конференції та семінари, присвячені парафіяльному служінню та окормленню закордонних громад. Також наші італійські священики беруть участь у міжнародних конференціях єпархіальних спеціалістів по роботі з молоддю, з питань сім’ї, що організовуються профільними синодальними відділами.

Говорячи про науковий вимір життя наших громад, не можна оминути увагою написання досліджень, які виходять зі спільних сторінок в історії та порівняння західної і східної християнської традиції, відображеної у храмобудівництві, мистецтві (наприклад, книга архімандрита Амвросія (Макара) «Візантійська хрестово-купольна система»).

Працюючи на духовно-просвітницькій ниві, деякі громади видають власну газету (наприклад, «Амвросіївський вісник» (Мілан), виходить 1 раз в місяць). Створюються фільми про життя парафій, є плани і вже ведеться робота щодо створення православного телебачення, яке можна було б транслювати на місцевих каналах. Також розробляються нові програми і маршрути для паломництв, які б включали відвідування невідомих широкому загалу християнських святинь.

Живучи за межами Батьківщини, намагаючись консолідуватися на чужині та зберегти свою ідентичність, українці, тим не менше, не живуть ізольовано від місцевого суспільного життя. Наші співвітчизники підтримують братнє спілкування з румунською, болгарською, сербською, грецькою православними громадами Італії, беруть участь у їхніх парафіяльних заходах та спільних богослужіннях. Українці також із радістю відгукуються на запрошення та ініціативи місцевих дієцезій та громадсько-релігійних асоціацій.

Щоб полегшити соціалізацію емігрантів на новому місці, у кожному населеному пункті, де існують православні парафії, організовуються вечори знайомств громади віруючих з представниками місцевої влади та муніципалітету. Подібний майданчик дозволяє приїжджим українцям ознайомитися з місцевим життям і традиціями італійців, а також належним чином презентувати себе і вирішити нагальні питання.

У дні пам’яті загиблих в роки Другої світової війни, в місцях де полягли воїни з колишнього Радянського Союзу на Півночі Італії (наприклад, цвинтар Cimitero Maggiore) та в інших місцях, постійно звершуються заупокійні панахиди та інші поминальні заходи для вшанування полеглих співвітчизників. Зазвичай організовується урочиста хода, виступи, показ фільмів, поминальна трапеза. Заходи відбуваються за участю громадських, муніципальних, церковних та урядових організацій. Це також допомагає українцям відчути себе частиною місцевої громади і знайти зв’язок з іншими своїми співвітчизниками, які упокоїлися на італійській землі.

Опікуючись своїми парафіями, священики не забувають і про людей, які перебувають в місцях позбавлення волі. Зокрема, для православних в’язнів з певною регулярністю звершується Божественна Літургія у в’язниці Боллате. На подібних богослужіннях моляться ув’язнені з України, Румунії, Сербії, а також італійці. Всі  мають можливість сповідатися та причащатися. Звичайно, це стає можливим завдяки добрій волі та співробітництву місцевої адміністрації пенітенціарної системи.

Мовлячи про взаємодію українців з італійцями у релігійній царині, слід відмітити таку тенденцію. Спілкуючись з українцями, самі італійці стають більш релігійними, відкривають для себе духовне багатство своєї власної землі. І це відбувається не стільки завдяки офіційно організованим заходам, скільки на побутовому рівні. А для українців, в силу специфіки їхнього працевлаштування, це природньо, коли доглядаєш та втішаєш хвору або літню людину, спілкуєшся з її родичами, іноді й даєш поради. При цьому – жодного прозелітизму. Просто в умовах більш секуляризованого суспільства, італійці на власні очі бачать, як віра може бути живою і підтримувати людину.

Кілька слів необхідно сказати в контексті сучасної ситуації в Україні. Завдяки плідній взаємодії православних священиків з різними організаціями та рухами Італії, діти загиблих та поранених у збройному протистоянні на сході України військовослужбовців, а також вимушених переселенців, мають можливість проходити реабілітацію та відпочивати в італійських сім’ях.

З 2015 р. щорічно близько 50-60 дітей проходять підготовку до візитів в Італію у православному духовно-просвітницькому центрі «Ковчег» у Київській області. Підготовка здійснюється за активної участі волонтерів, серед яких є й італійці. Потім діти відправляються до Італії та проживають 1-2 місяці у місцевих сім’ях. Усі витрати на дорогу, проживання та відвідування різних місць в Італії сім’ї беруть на себе.

Це стало можливим завдяки спільним зусиллям настоятеля православної парафії святителя Амвросія Медіоланського у Мілані архімандрита Амвросія (Макара), священика Міланської курії, доктора Амвросіанської бібліотеки Франческо Браскі та їхніх помічників.

З 2014 р. православні громади, зокрема на півночі Італії, завдяки італійським меценатам та соціально-благодійним організаціям, постійно надають допомогу постраждалим у бойових діях в Україні. Слід також відмітити, що в Україні велику допомогу малозабезпеченим та бездомним надають організації Товариства святого Егідія, центр якого знаходиться у Римі. Його генеральний секретар Адріано Роккуччі неодноразово відвідував Україну в рамках соціально-благодійного співробітництва. У Києві ж підрозділ Товариства очолює православний християнин Юрій Ліфансе.

Звичайно, охопити і перерахувати все, чим живе і що робить православна громада українських емігрантів в Італії – неможливо. Багато щоденних справ випадають з поля зору, залишаються поза увагою і тому їх важко відслідкувати. Але можливо, цього і не потрібно. Головне, що Церква як громада обраного народу Божого сповна розділяє життя суспільства, в якому існує, в усіх його проявах і гранях.

На завершення, хотілося б подякувати за увагу до теми еміграції загалом та до життя української громади в Італії зокрема, а також за запрошення прийняти участь у цьому високому форумі.

Просмотров: 272

Залишити відповідь