«Красна гірка»: як допомогти покійним?

Що робити, коли земне життя наших рідних і близьких завершилось? Як допомогти і полегшити їм посмертну долю? Чи впливає на неї день смерті і час поминання? Чи залежить спасіння від того, як поховали тіло? Чи правда, що всі, хто помер на Великдень, потрапляють у Рай? Що відбувається з душами покійних на «Красну гірку» і чи обов’язково приходити на могили в цей день? Кореспонденту Горлівської єпархії відповідає настоятель Свято-Покровського храму в смт. Зайцеве протоієрей Миколай Марковський.

Питання “що чекає нас там?” підіймається століттями. Християни знають точно, що на нашу посмертну долю впливає життя, яке ми прожили тут. Наше земне життя — підготовка до вічності. Чи здійснювали ми добрі справи, допомогли комусь, хто потребував допомоги, помолилися про когось в нашому земному житті? Безумовно, все це вплине на наше життя у вічності. На землі ми «накопичуємо» добрі справи для майбутнього життя. Ми прийшли у цей світ не для того, щоб їсти, пити та веселитися, а щоб гідно скласти наш життєвий іспит.

Чи впливає похорон на спасіння?

Зі святоотецького передання ми знаємо, що багато праведників вмирали у пустелі, багатьох мучеників роздирали звірі, їх тіла кидали в річки, і ніхто їх не ховав в новому одязі, прикрашених трунах і не ставив пам’ятники на могилах. Це не стало перешкодою для того, щоб вони увійшли в Царство Боже. Розбійника, розп’ятого праворуч від Христа, теж поховали без честі. Ніхто не взував його в нові туфлі. Однак він першим увійшов в Рай.

Ліквідаторів аварії на ЧАЕС ховали в запаяних цинкових трунах, тому що їх тіла випромінювали велику дозу радіації. Це теж ніяк не вплинуло на їх посмертну долю. До подвигу цих героїв теж відносяться слова Господа: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13).

Сьогодні, коли в світі вибухнула епідемія коронавірусної інфекції, померлих від зараження теж ховають в мішках і закритих трунах. Це ніяка не трагедія для їх душ.

Спосіб поховання — питання традиції. Людина узята із землі і в землю повинна повернутися, — сказано у Святому Письмі. Наша традиція — поховання в землі. Я б не сказав, що Церква прямо засуджує кремацію. Але православні християни з благоговінням ставляться до тіла померлого, одягають його в новий одяг, над могилою створюють пам’ятник.

Ми віримо, що під час Другого Пришестя Христового воскреснемо у своїх тілах. Про це говорить нам Господь. В руки покійному ми вкладаємо хрест і звільнюючу молитву, яку священник читає над труною. Духовенство ховають в богослужбовому одязі. Однак в могилу не кладуть ікони і свічки, а також гребінець, окуляри та інші предмети — в цьому ніякого сенсу немає. Вірити, що покійний користується будь-якими покладеними в труну речами і йому там щось з цього знадобиться — язичництво.

Душа людини вже залишила тіло і пішла на суд Божий. Найголовніше тепер — це наша молитва. Неважливо, де вона відбувається: прямо над могилою або в храмі, далеко від місця поховання. Спосіб поховання — всього лише традиції. На загробну долю людини це не впливає.

Час смерті — на Великдень або не на Великдень — теж на посмертну долю не впливає. Всі ці моменти більше хвилюють живих людей, які бажають пом’янути померлого.

Якщо з’являється уві сні…

Іноді душа людини може прийти і попросити молитви про неї. Ми не можемо знати всіх таємниць Божих. Якась мала частина нам відкрита. На мене справила велике враження історія, яка сталася з однією дівчиною — студенткою медичного інституту. Багато разів до неї уві сні приходила жінка в старовинній сукні і просила за неї молитися. Одного разу вона поїхала до своєї бабусі, і вони стали розбирати старі фотографії. На одній з них дівчина впізнала жінку зі сну. “А хто це?” – запитала вона. І бабуся розповіла, що це їхня родичка, яка жила дуже давно. З того часу кожен раз, буваючи в храмі, дівчина молилася про свою давно померлу прапрабабусю. Буває, однак, що лукавий дух спокушає людину, приходячи під виглядом мертвих. Тому до всього, що нам сниться, потрібно ставитися з розсудливістю.

Чому не служать панахиди на Великдень?

Лише на дев’ятий день після Великодня ми приходимо на кладовища. Чому ми не робимо цього раніше, до Радониці? У давнину святкування Воскресіння Христового тривало вісім днів. Великдень — не час для смутку: Христос воскрес! На дев’ятий день вже дозволялося сумувати за померлими — здійснювати панахиди та приходити на кладовища. Однак поминання покійних за літургією відбувається в усі дні Святої Пасхи. Приходячи на кладовищі відразу, як тільки це благословляється Церквою, ми показуємо, що наші померлі близькі для нас важливі.

Як правильно пом’янути покійного?

Найчастіше, бажаючи пом’янути покійних на Радоницю, люди беруть із собою кошики їжі, спиртні напої і влаштовують бенкети на могилах. На Русі ніколи не було такої традиції — їсти на могилах. З давніх-давен з собою на кладовище брали паски та крашанки для того, щоб роздати біднякам, які приходили туди, і попросити їх молитов про померлого. Після приходу радянської влади ця традиція була забута. У пам’яті людей, які втратили віру і поняття молитви, залишилися лише зовнішні атрибути — похід на цвинтар з їжею. Однак бенкет на могилі і тим більше розпивання горілки на кладовищі — це блюзнірство.

Гріх лити горілку в могилу. Гріх вставляти в неї сигарету. Ще більше блюзнірство — закопувати в землю паски і крашанки. Це не народні звичаї, це наруга над вірою і пам’яттю про померлого. Покійний не може їсти і пити. Він не з’їдає невідомим чином принесену йому їжу. Думати так — язичництво.

Не влаштовуйте бенкетів та пияцтва на кістках! Не треба ображати пам’ять померлих. Не беріть такого гріха на душу. Через таке блюзнірство я на Радоницю не ходжу служити панахиди на могилах: уявіть, відбувається молитва, а поруч на сусідній могилі йде пиятика … Найчастіше священника кличуть люди, які вже знаходяться в неадекватному стані, продовжуючи при цьому розливати горілку. На кладовищах я завжди служу загальну панахиду. На неї приходять ті, хто дійсно хоче помолитися за своїх спочилих близьких.

Якщо ви хочете пом’янути покійного, помоліться про нього, роздайте великодні частування бідним людям або дітям, і попросіть їх теж помолитися.

Чи приходити на цвинтар?

Необов’язково для поминання йти на кладовище. У цей день велике скупчення людей на кладовищах і в маршрутках на шляху до них. Через епідемію коронавірусу лікарі рекомендують утриматися від їх відвідування. Неважко передати записку за упокій близького до храму, де за вашого родича помоляться, виймуть частинку з просфори та обмиють її Кров’ю Христовою. Це поминання — незрівнянно важливіше вашої приватної молитви на могилі. Якщо ви через карантин не можете залишати домівку, неважко через телефон або інтернет замовити панахиду, і в храмах помоляться за ваших покійних рідних.

Найголовніша молитва відбувається не на кладовищі, а в храмі. Христос сказав: «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них» (Мф. 18:20). Коли молиться не одна людина, а вся Церква, ця молитва дуже сильна. Таку молитву завжди чує Господь.

Не журіться, що в цьому році у вас не вийшло прибрати на могилі. Є категорії земні, а є небесні. Якщо є рекомендація від медиків, краще не треба їхати на кладовище. Помоліться вдома, зайдіть на молитву до храму.

У цьому році на Радоницю я теж не йду на цвинтар служити панахиди: як медик за першою освітою, я розумію, що є реальна небезпека підхопити вірус там, де масово зберуться люди. Молитви за померлих будуть підноситися в храмі. Після Божественної літургії кожну годину ми будемо служити панахиди. І в цьому році, і до карантину, в усі минулі роки я говорив парафіянам про те, що молитва у храмі — найважливіша.

Чи варто відроджувати слов’янську «Красну гірку»?

Досі Радониця асоціюється у деяких з язичницьким святом «Красної гірки», присвяченому приходу весни та сватанню. Закінчився Великий піст, настала Пасха. Навколо все розквітає і з’являються перші листки на деревах. Людина хоче порадіти приходу весни і влаштувати свято. Але не потрібно змішувати великодні і мирські традиції.

Не потрібно відроджувати ці язичницькі традиції, влаштовувати сватання або весілля на Радоницю. Після особливих днів в році, які ми присвячуємо Христу, настає день поминання померлих. Ми поминаємо наших покійних близьких, друзів. Які ж тут можуть бути веселощі? Їх потрібно перенести на інший день.

Немає нічого поганого в тому, щоб після поминальної молитви вийти на природу або зібратися за спільним столом разом з сім’єю. Але пам’ятайте, що в цей день нашим спочилим близьким дуже потрібна наша молитва, а не веселощі або бенкет. Проведіть Радоницю в молитві і добрих справах у пам’ять про померлих — це найголовніше, що може їм допомогти.

Підготувала Марія Цирліна.

Просмотров: 4053

Залишити відповідь