Про постать Митрополита Володимира (Сабодана) — керманича церковного корабля України протягом 22-х нелегких років відродження духовності і культури, видатного богослова і Пастиря доброго — Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Голови Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігумені Серафими (Шевчик), яка трудилася поруч із приснопам’ятним Митрополитом Володимиром та є автором життєпису про нього.
— Матінко Серафимо, біля керма нашої Української Православної Церкви Блаженніший перебував із 26 травня 1992 по 5 липня 2014 року. Ви з ним тісно спілкувалися всі ці роки, несли відповідальні послухи. Що вам хочеться сказати сьогодні про цю людину, напередодні його 84-річчя?
— Мені пригадується розповідь, описана відомим старцем Псково-Печерського монастиря отцем Іоанном (Крестьянкіним), який удостоївся знаменного видіння. Сталося воно перед обранням Патріарха Алексія ІІ (Рідегера). Після смерті Патріарха Пимена (Ізвєкова) розпочалася 70-літня богоборча епоха, наступала ера абсолютно нового церковного життя в умовах плюралізму, релігійної свободи, але були потрібні величезні зусилля, щоб практично на руїнах новому Патріарху відтворювати і відроджувати церковне життя в його багатогранності. І коли отець Іоанн (Крестьянкін) гаряче молився у своїй келії про обрання нового Предстоятеля, він побачив Святішого Патріарха Тихона, священносповідника, який тримав у руках жезл і сказав при цьому о. Іоанну: «На, візьми його, потримай». І коли старець взяв цей жезл обома руками, то, за його словами, мало не впав від колосальної, непомірної його ваговитості. Видіння зникло…
Хрест Предстоятельства неймовірно важкий, він дійсно сповнений величезної ваговитості і відповідальності, і без допомоги Божої, без рясних плодів Святого Духа, що дарується Господом під час сходження на предстоятельську кафедру, його не в змозі понести жодна людина. Блаженніший Митрополит Володимир очолив нашу Церкву в дуже складний час, незабаром після розпаду Союзу, коли в Україні панувала колосальна економічна і політична криза, а в релігійному житті країни стався розкол, вчинений Філаретом. Блаженніший перші роки був в опалі у можновладців, нові політичні сили підтримували розкольників, навіть Верховна Рада заявила про «незаконність» Харківського Собору, що йшло в розріз з Конституцією країни. На жаль, ці порушення час від часу повторювалися, аж до останніх років, до ситуації, яку ми переживаємо сьогодні в зв’язку з новим розколом…
22 роки тому народ Божий був в розгубленості, у зв’язку з розколом Філарета почалися негативні процеси у багатьох єпархіях, особливо це торкнулося Західної України.
І ось незабутня зустріч на Київському вокзалі! Як зараз бачу цю картину. Море людей, великодні пісні. Блаженніший Володимир вступає на перон, на рідну землю, і каже, що приїхав на свою Батьківщину, щоб послужити Церкві й народу Божому.
Я мала щастя працювати поруч із ним і бачити, як він здійснював своє Першосвятительське служіння, і присвятила цьому кілька книг. Це дійсно був важкий хрест. І навіть в тому, що Митрополит названий в чернецтві на честь святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі, також повинні побачити символ духовної перемоги. Він вступив на древню Київську кафедру після складного 70-річного безбожного періоду, так що йому було доручено від Господа буквально на згарищах зневажених святинь, закритих храмів і монастирів відроджувати духовне життя країни, народу. І потрібно сказати — він ніс цей послух, як керманич церковного корабля України, з честю.
— Яку якість Митрополита Ви б відзначили в першу чергу?
— Любов Христову, любов до кожної людини, незважаючи на її ранг, статус, політичні погляди, національність і соціальне походження. Блаженніший Володимир пас своїх овець з величезною любов’ю — незважаючи на постійні труднощі, його служіння виділяло світло Христової любові. І цей світ всіх зігрівав. Люди, які оточували його і допомагали йому, часто припускалися помилок, різних промахів, але він усім усе прощав, і, здавалося — немає кінця його смиренню і терпінню… Це дійсно велика людина.
— Людей завжди вражала його простота, серцева м’якість, але й абсолютна принциповість у питаннях влаштування Церкви, у відносинах із державою.
— Будучи Першоієрархом Церкви, він залишався абсолютно простою і доступною людиною, він і одягався, і розмовляв з усіма дуже просто, не було в ньому ніякої пихатості. Перебуваючи в Покровському монастирі, я якийсь час несла послух у митрополії у колишнього Митрополита Філарета. Коли Філарет приїжджав із далеких мандрів, ми стелили червону доріжку, коли їхав, ми стелили сіру доріжку.
З першого ж приїзду в митрополію, в Лавру, коли ми спробували також стелити доріжку біля входу, Блаженніший Володимир заборонив це робити. Не було в ньому ніякої показовості, нічого неприродного. Під час підготовки книги про нього я дуже багато дізналася про його дитячі та юнацькі роки. Народився він у віддаленому від великих міст селі, батьки, як і мільйони селян за радянських часів, працювали в колгоспі і свято шанували Бога, дітей виховували в Законі Божому. І маленький Віктор (мирське ім’я владики) від черева матері, з молоком матері сприйняв Божественний дар смирення. Мама його, Феодосія, була надзвичайною людиною, змалку привчала дітей до молитви і праці. З дитинства полюбив народні пісні, завжди тягнувся до знань.
— Блаженніший мав високі наукові богословські звання, був почесним академіком багатьох світових вищих духовних шкіл. За життя був випущений 8-томник його праць. Як йому вдавалося поєднувати богословську і пастирську діяльність?
— Коли він навчався в Ленінграді, до глибокої ночі засиджувався в знаменитих ленінградських бібліотеках. Він мав енциклопедичні знання з багатьох галузей науки. За своє життя зібрав велику бібліотеку, в якій багато книг із культури, архітектури, мистецтва. Стежив за новинками художньої літератури. Будучи ректором Московської духовної академії і семінарії, прищеплював своїм студентам любов до Божественних знань і закликав їх до самоосвіти, всебічного розвитку. У ньому органічно поєднувалися висока духовність і світська освіченість. Тому і майбутніх пастирів він хотів бачити людьми висококультурними, освіченими, які вміють спілкуватися і підтримувати розмову з парафіянами на різні теми. Просив своїх студентів, щоб вони знаходили час для відвідування опери і для читання художньої літератури.
Він любив світ, любив простих людей. Я бачила, як він спілкувався з політиками, нікого і ніколи не засуджуючи. Причому часто це були люди, чужі йому за духом, а іноді які відверто ненавиділи його. І що найдивніше, згодом опоненти ставали його духовними чадами. Минуло п’ять років після спочинку Блаженнішого, але ті, хто знав його, і друзі, і вороги, згадують про нього з благоговінням.
— Матінко, практично ці 22 роки стали духовним ренесансом православного життя в країні: сьогодні в Україні діє понад 12 тисяч парафій, понад 200 монастирів, десятки духовних шкіл, училищ, семінарій. Адже все це відбувалося за участю Блаженнішого. Чи можна сказати, що він був людиною номер один в Україні? Змінювались уряди, змінювалися партії, а Блаженніший здобув незвичайний авторитет, так що його шанували навіть недоброзичливці.
— Ви дуже правильно відзначили, що Митрополит Володимир заслужив безперечний авторитет і серед людей, причетних до Церкви, і серед абсолютно світських осіб. Він був і залишиться авторитетом номер один у новітній історії Церкви в Україні. Ніхто в його город не шпурлятиме камінь, ніхто не зможе сказати про нього жодного поганого слова…
Мені пригадуються перші богослужіння на руїнах Успенського собору. Починається Літургія, і народ Божий стікається зі всього Києва і заповнює площу перед собором. Відтворений Успенський собор — це символ нової відродженої Церкви, і він відтворювався молитвами і благословенням Митрополита Володимира.
— Матінко, але й сьогодні Церква на Україні проходить колосальні випробування…
— Сили, які сьогодні намагаються принизити, оббрехати, розколоти Церкву і розділити православних в Україні — це сатанинські сили!.. Проти Церкви бореться древній її ворог — диявол. Ці темні сили думають, що вони процвітають, творячи новий розкол, стверджуючи якийсь «томос» тощо… Але сили ці можуть лише частково похитнути Церкву, як корабель під час бурі, та зруйнувати її неможливо, тому що стоїть вона на міцному і надійному фундаменті, за словом Христа: «на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мф. 16, 18). І не буде перебільшенням сказати, що кожен камінець у відродженні Української Православної Церкви закладав і Блаженніший Митрополит Володимир, з молитвою, як будівельник Христовий. Це особливо видно зараз по парафіях Західної України. У 1990-х роках понад 2000 парафій Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини були вирвані з тіла Церкви, і багато хто думав, що ці регіони знову можуть бути вкинуті у вир протистояння, і все може повторитися. Але фундамент, закладений Митрополитом, стоїть і стоятиме у віках.
— Матінко Серафимо, відомо, що політичні настрої віруючих Західної України відрізняються від настроїв сходу, півдня країни… Проте Церква всі ці десятиліття зберігала і зберігає єдність…
— Митрополит Володимир мав дивовижний такт і вміння врівноважувати різні думки, покривав все це любов’ю, і одночасно своєю святительською мудрістю давав приклад вміння відрізняти політичні тимчасові настрої від правди Божої. Він вчив слідувати заповіді Христа — «віддавати кесарю кесареве, Боже Богові» (Мф. 22, 21).
Блаженніший розумів, що всі процеси в Церкві повинні розвиватися за Божественними законами, а не за законами політики, законами світу цього. І Блаженніший Митрополит Онуфрій нині також продовжує вести цю лінію, не допускаючи, щоб політичний фактор впроваджувався в життя Церкви.
Митрополит Володимир завжди захищав Церкву від політичного тиску. А цей тиск чинився протягом усіх років його Предстоятельства, і цьому тиску доводилося протистояти.
Так ось, деякі чада Блаженнішого Володимира не встояли перед цим тиском, вже після його смерті, і пішли на поводі політичних течій. І, як результат, — вони виявилися в межах розколу. Слава Богу, таких людей небагато, одиниці. Але, як бачимо, вони не змогли і не можуть змусити величезний церковний корабель плисти в іншому напрямку.
І сьогодні, коли деякі території опинилися поза політичної єдності, Церква зберігає цю єдність: Блаженнішого Митрополита Онуфрія поминають на службах як свого Предстоятеля і в “ДНР”, і в “ЛНР”, і в Криму. Про що це говорить? Це говорить про те, що Церква живе за своїми законами, віруючі, маючи етнічні відмінності, зберігають євангельську любов і залишаються єдині. Церква, за словом наших пастирів, Митрополитів Володимира і Онуфрія, — єдина інституція, яка зберігає Україну в духовній єдності.
— Зараз дуже хвилюється православна паства через визнання деякими Церквами розкольників «ПЦУ»…
— Наведу вам один приклад. Митрополит Володимир свого часу подарував музею «Православна Україна», який був створений в 2002-му році, дуже багато раритетів зі своєї колекції — це і книги стародавні, і рукописи, і твори мистецтва. І серед них — Євангеліє Івана Федорова 1581 року. Дуже багато рідкісних книг передав у дар національній бібліотеці ім. Вернадського, Печерському історико-культурному заповіднику, Інституту літератури імені Тараса Шевченка, Київським духовним школам, багатьом регіональним музеям. Я особисто цим займалася і привозила ці книги в дар в музеї різних єпархій.
І на цих виставках експонувалися подарунки Предстоятелів Помісних Православних Церков. І зараз зберігається в музеї коштовний срібний Хрест, подарований Патріархом Константинопольським Варфоломієм. Коли в 1997-му році Святіший Патріарх Алексій і Блаженніший Митрополит Володимир приймали в Одесі, в Патріаршій резиденції, Патріарха Константинопольського Варфоломія, той заявляв, що в Україні він визнає лише канонічну Українську Православну Церкву і засуджує розкол Філарета, як самозване і безблагодатне збіговисько. Це факт, і він зафіксований історією. Так само було і в 2008-му році, коли Варфоломій приїжджав до Києва з нагоди 1020-річного ювілею Хрещення Русі, він вкотре співслужив з Блаженнішим Митрополитом Володимиром у Софії Київській. І коли Президент України Віктор Ющенко пропонував, щоб Філарет хоча б в якості гостя був присутній на цих заходах, Патріарх Варфоломій категорично відмовився, сказавши, що за канонами Церкви це неможливо.
А тепер творяться абсолютно неймовірні речі: ця людина на біле каже чорне, підтримавши розкольників і оголосивши їх «законними». Все це ні в які рамки не вміщається!..
І ось ці подарунки, зроблені нашій Церкві, у вигляді хрестів, панагій, ікон — як раз служать у цьому випадку доказами, матеріальними свідоцтвами нинішніх канонічних злочинів, вони викривають і самого Варфоломія, і його послідовників.
— Спасибі, матінко, за цікаву бесіду. Хотілося б, щоб Ви сказали декілька слів про взаємини Митрополитів Володимира і Онуфрія. Адже не є таємницею, що світлої пам’яті Митрополит Володимир бачив у Митрополиті Онуфрієві свого наступника.
— Колись в одній із зарубіжних країн ми представляли Пересопницьке Євангеліє, і очолював нашу делегацію митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, нинішній Предстоятель нашої Церкви. І якось увечері в готельному номері члени делегації неформально спілкувалися, пили чай, говорили про різне. І мова зайшла про Блаженнішого Митрополита Володимира, про труди, які він поніс. І тоді митрополит Онуфрій сказав, що понести такий хрест Предстоятельства в нинішніх умовах під силу лише святій людині. І ось, через п’ять років після смерті Митрополита Володимира, я знову бачу цю сцену, коли Блаженніший владика Онуфрій говорить: «Митрополит Володимир — святого життя людина». І я всім серцем згодна з цією оцінкою.
Минулого, 2019 року, до 84-річчя від дня народження (23 листопада 1935 р.) і 5-річчя з дня смерті (5 липня 2014 р.) в Києво-Печерській Лаврі відкрилась виставка, в якій були відображені віхи Предстоятельського служіння Блаженнішого Володимира (Сабодана), 121-го Митрополита Київського, його багатогранної і подвижницької діяльності впродовж 22 років.
Джерело: «Pravoslavie.ru»
Переклад українською мовою здійснено редакцією
Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому
Просмотров: 1599