Велике інтерв’ю з архім. Полікарпом (Линенком) до дня Собору преподобних Печерських

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує бесіду у рамках циклу «Великий піст: крок за кроком з отцем Олександром Клименком» з уставником Києво-Печерського монастиря архімандритом Полікарпом (Линенком) напередодні Собору преподобних Печерських, пам’ять яких Свята Церква вшановує в другу Неділю Великого посту (архівне відео 2021р.).

Ми спустимося разом з отцем-архімандритом в древні печери, він покаже нам місця, про які не знають навіть деякі ченці Лаври; відповість на питання, які хвилюють сучасних віруючих і тих, хто перебуває у сумнівах (наприклад, про чудеса молитвами преподобних чи про автентичність святих мощей); поділиться знаннями про особливі місця для молитви, дасть духовні настанови та озвучить правила поведінки у святих печерах.  

«Часом ти дивуєшся, як оживають перед тобою сторінки історії, не здогадуєшся, що те, про що лише читав у дитинстві, зараз неначе з тобою ось-ось заговорить…

Я бажаю кожному з нас, щоб ми не боялися шукати собі заступників на Небесах, адже вони чекають, аби ми взяли їх за руку. А вони поведуть нас своєю дорогою. Колись у них вдалося дійти до Бога, може, вдасться з їхньою допомогою і нам…», — сподівається протоієрей Олександр.

 

Прот. Олександр Клименко: Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!

Ми стоїмо на поприщі Великого посту, щоб уподібнитися до Бога. Тисяча років тому саме київські пагорби довели світу те, що можна, знаходячись у будь-якому майновому чи віковому стані, уподібнитися до Бога максимально. Київські пагорби були перериті руками невтомних монахів, які у самозреченні виконували свій духовний подвиг на цій землі.

Сьогодні ми з вами у Києво-Печерській Лаврі і будемо говорити про тих людей, які зуміли досягти святості, вже будучи на цій землі. Звісно, буду говорити не я.

Я тут навчався і дуже люблю стіни Києво-Печерського монастиря, кожного разу згадую, як ми зі своїми одногрупниками бігали вклонитися преподобним.

На всі питання, які виникають у нас щодо Києво-Печерського монастиря, нам відповість архімандрит Полікарп (Линенко), уставник Києво-Печерського монастиря, один із перших насельників, який бачив на власні очі відродження монастиря і ті потоки людських душ, які отримували тут зцілення і настанови.

Слава Богу, отче!

Архім. Полікарп (Линенко): Навіки слава!

Прот. Олександр Клименко: Вітаю вас зі Святим постом, з духовною весною!

Архім. Полікарп (Линенко): Дякую Вам за вітання і Вас навзаєм вітаю! З радістю вітаю з цими святими і благословенними днями Великого посту!

Якраз закликаючи нас до посту і молитви, Свята Церква нам дає приклади справжніх молитовників, справжніх посників, справжніх подвижників, які до нас прийшли цією доріжкою — пройшли з честю, славою — і за допомогою посту, за допомогою молитви досягли Богоспілкування. Це преподобні отці наші Печерські.

Пам’ять Собору Києво-Печерських преподобних, які просіяли від часів заснування монастиря до наших днів, вшановується в другу Неділю Великого посту. Це свято було встановлено на початку XIX ст., з тих пір преподобних поминаємо цього дня і, звичайно, закликаємо, щоб вони допомагали нам йти ними протоптаною доріжкою молитви, посту, щоб теж колись дійти до Бога і насолоджуватися спілкуванням із Богом.

Навіть для людей світських преподобні можуть бути взірцями, на кшталт того, що на ікону подивишся — як на дошку пошани, усвідомлюєш, що вони понесли подвиг молитви і заробили в Бога милості. Так і ми повинні, нехай не як преподобні отці служили Богу, але хоча б у деякій мірі. Якщо ми будемо дотримуватися посту, якщо відмовимося від певних продуктів, наприклад, від кави тощо, якщо будемо згадувати Бога у своїх молитвах,  закликати ім’я Боже, трудитися читати Святе Письмо, то й ми отримаємо в Бога милості в цьому житті і, звичайно, після смерті велику-велику нагороду.

Прот. Олександр Клименко: Так, дай Боже!

Дуже багато людей йдуть до монастиря. Я сам пам’ятаю, як ми з родиною декілька років тому, коли моєму сину було ще років шість чи сім, прийшли до печер. Я був так втішений! Ходять діти серйозні, хоча мало чого знають, ми намагаємося їм розповісти, прищепити певне благочестя і благоговіння перед святими. Аж ось син підходить до мощей прп. Антолія Києво-Печерського — як Ви знаєте, мощі преподобного є і в Дальніх, і в Ближніх печерах — і змінюється на обличчі. Я бачу  в його очах радість від упізнавання, він каже: «О, тату, то це ж так, як у нашого дідуся! Я можу за нього помолитися!». І він, дивлячись, як інші себе поводять, перехрестився і довго постояв. Потім я йому сказав, що ще в інших печерах мощі преподобного є, ходімо туди…

Оця дитяча історія показала, що хтось приходить у печери до всіх преподобних помолитися: «Преподобні отці Печерські, моліть Бога про нас!», а хтось приходить з молитвою до конкретного преподобного. До кого зі святих отців більше паломників приходить? Є якісь улюблені храми, місця в печерах, де Ви любите молитись, або де, за Вашими спостереженнями, люблять молитися сучасні паломники?

Архім. Полікарп (Линенко): Серце Печерного монастиря — це, звичайно, гроб прп. Антонія Києво-Печерського. Але через гроб прп. Антонія, через його келію дуже багато паломників проходять весь час, тому там особливо не усамітнитися. Та я можу порадити тим людям, які хочуть зосередитися на молитві, щоб закликати преподобних, йти в Дальні печери, в келію прп. Феодосія Києво-Печерського. Там зазвичай трохи менше паломників. Тому можна стати навколішки, лобом прихилитися до його гробу і подумати про святого, подумати про своє — і це своє принести святому. А він, звичайно, почує і принесе до Бога наші прохання та своєю облагодіяною Божою благодаттю буде вести нас і підтримувати.

***

У печерах

Ми з вами заходимо в храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це — найвизначніший, найголовніший храм у нашому монастирі. Благодать його потім перейняла велика церква Успіння Божої Матері, яку всі знають. А в цьому храмі, уявіть, на службі стояли і підносили свої сердечні зітхання до Бога, свої молитви, свої сльози самі преподобні — прп. Варлаам, прп. Феодосій, прп. Никон і всі перші отці, які прийшли до преподобного Антонія навчитися монашому життю. Це найдавніший храм у нашому монастирі.

***

Прот. Олександр Клименко: Було б добре, щоб кожен із нас, бодай одного разу на якийсь певний період — нехай це буде раз на місяць, раз на квартал, раз на рік — знайшов можливість для такого усамітнення у закутку Київських печер.

Зрозуміло, що найголовніше чудо відбувається тут і зараз — те, що Лавра тут стоїть, те, що минуло вже тисячу років, а тут продовжує лунати молитва і продовжує звершуватися Божественна літургія. Але ми, все ж, прості люди, і думаю, переважна більшість сучасників чекають на зриме чудо. Ми звикли до Євхаристії, до Літургії і часом не розуміємо, що це й є найважливіше, що відбувається в наших храмах. Однак чи відбувалися чудеса на Вашому віці на Ваших очах? Чи можете Ви згадати чудесні історії, які траплялися в Києво-Печерському монастирі за останні 30 років?

Архім. Полікарп (Линенко): Скільки років живеш — і намагаєшся осягнути: стільки років існує цей монастир, та просто незбагненно людському розуму, який духовний «заряд», яку духовну енергію випросив прп. Антоній у Бога і вклав у це місце! Дивімося, не 1000-літній пласт історії, не половецькі набіги, не монголо-татарське нашестя, не католицькі зазіхання, не радянський полон — ніщо не змогло стерти цей монастир з обличчя землі. Для мене це незбагненно! Це яким треба бути прп. Антонію молитовником перед Богом, щоб отак освятити це місце, щоб таке коріння посадити, щоб такі плоди проросли?! І впродовж 1000 років це широке православне дерево розросталося, цвіло, і досі тут цвіте благочестя, приходять люди і надихаються преподобним — людям хочеться стати кращими, благочестивішими.

Звичайно, приходять люди зі своїми скорботами, з проблемами зі здоров’ям… Тому ми грішні є свідками безлічі прикладів чудес молитвами преподобних. Наприклад, приїздила якось до Лаври одна матінка з Єлеонського монастиря, під час обстеження в неї в Ізраїлі виявили вузли на щитовидній залозі. Ми відслужили молебень прп. Агапіту, та й вона поїхала додому. А через два тижня в неї знову обстеження, і лікарі кажуть, що ніяких уже вузлів немає…

А скільки діток народилося після благословення біля гробика святого мученика Іоанна! Якби наша влада знала, які чудеса звершуються молитвами мученика-немовляти Іоанна, то йому б давно, хоч не звання «Мати-героїня», та звання «Героя України» посмертно б присвоїли (посміхається — ред.).

Також Ви згадували, що під час навчання в духовній семінарії приходили до преподобних напередодні екзаменів. Нехай навіть такий «шкурний» інтерес. Грішним ділом, семінаристи не завжди ж готові до іспитів, не всі ж запитання/відповіді підготуєш, то й біжиш до преподобного Нестора, падаєш на коліна і просиш про допомогу. І що ж? Допомагає преподобний: вчителі ставлять такі питання, відповіді на які ти добре знаєш, ще й гарні оцінки отримуєш.

Можна згадати, скільки тут семінаристів знайшли свою долю. Під покровом преподобних Печерських вони зустріли свою половинку, свою майбутню матінку, з якою породнилися душею і серцем та живуть у радості.

Я радію тому, що у сучасному світі, на жаль, розбещеному світі, є ще люди, які можуть серед цих семи мільярдів знайти одне одного. І вони ж не набридають один одному, і дивують, і радіють один одному, ще й плоди приносять — діточок, яких виховують, а для інших стають підтримкою і відрадою. Це теж велике диво!

Прот. Олександр Клименко: Це насправді найвеличніші дива, коли створюється із двох щось одне, але набагато більше!

Дякую, отче, за ці історії. Я переконаний, що Ви їх знаєте стільки, що із кишені лівої можете дістати гірсть історій, а з правої кишені дістати ще гірсть. Можливо, настане час, коли Ви всі ці історії розкажете…

Архім. Полікарп (Линенко): …От, наприклад, ще така історія про священномученика Володимира (Богоявленського).

Був я на загальній сповіді в церкві, підходить до мене чоловік і розказує такий випадок. Якось він був проїздом у Києві, і цілий день у нього був вільний, бо приїхав вранці, а наступний потяг аж ввечері. Вирішив він вклонитися Києво-Печерським преподобним. А це було саме 27 червня — свято обрітення мощей священномученика Володимира. Отже, після урочистої служби з Трапезного храму Києво-Печерської Лаври Хресним ходом віднесли мощі священномученика в Дальні печери, де вони весь час спочивають. Той чоловік також із Хресним ходом пішов, помолився, приклався до мощей,  та й поїхав собі на вокзал. А вже ввечері, сівши у свій вагон, відчув щось не те в тілі. Як він мені розказав, у нього дуже боліла нога, складно було ходити. До Лаври він якось дошкрябав, а коли йшов Хресною ходою, молився, повертався до вокзалу, то й не зчувся, як вже нога перестала боліти. Він додав, що з відтоді нога більше й не болить. Такий примітивний приклад, але — чудеса бувають…

Прот. Олександр Клименко: Що робить віра з людиною!

Пам’ятаю, як ми семінаристами, як Ви сказали, «грішним ділом» були не дуже готові до іспитів, то й прийшли до преподобних помолитися про заступництво. Адже не завжди дочекаєшся милості в наших викладачів (і це добре, вони мають бути строгими до нас), а преподобні нас завжди милували…

Багато часу спливло, вже народилися діти, і от моя донька питає: «Тато, а як так трапилося, що ти добре вчився?». А я їй кажу: «Доню, добре вчитися постійно ні в кого не вийде: або в якійсь темі будеш прогинатися, або щось не дочитаєш, та я завжди знав “обхідний” шлях, я знав молитву закликання Духа Святого». Як от перед сьогоднішньою розмовою ми з Вами прочитали молитву «Царю Небесний»… І ось через деякий час донька підходить до мене і каже: «Тату, я вже навчила багатьох із мого класу цій молитві, і всі кажуть, що допомагає». Так і у Вас є свої секрети, і я хотів би у Вас розпитати про ще одні.

Ви знаєте, про монахів ходить дуже багато легенд, причому ці легенди полярні. На одному полюсі легенди про те, що нібито ченці — це нероби, які не зрозуміло для чого існують на світі, лише по-особливому одягаються, знайшли собі такий «зручний» закуток для проживання і не приносять ніякої користі для життя. Інший полюс розмов про те, що насправді монаше життя — це життя, яке виключає будь-яку недуховність, це виключно духовне життя, життя, яке не передбачає ані нормального спілкування, ані дружби. Яке воно це життя сучасного насельника цієї Лаври? І як зараз, у ХХІ столітті, коли навколо Вас вирує місто, утриматися на цьому монашому шляху?

Архім. Полікарп (Линенко): Думаю, що можу про себе розказати. Тому що в цій грішній душі є два полюси — вони сходяться посередині в одну точку. Як цитуються в заупокійному каноні слова  свт. Григорія Богослова, що «создав єси Господи среди смирения величество». Так і ми — звичайні люди, грішні, немічні, але совість підказує, що треба ж якось жити по-Божому, тим паче, що ці одежі на себе напялили, то треба хоч трошки відповідати цьому званню. То так ми і стараємося жити та преподобних просити допомоги. А як воно відбувається, не знаю…

Дивлюсь я на нашого духівника… Людині вже 94 роки, та світлий розум, ніякої злоби, суцільна доброта, але не примітивна доброта, така солоденька, а глибинне усвідомлене почуття — любов до всіх.

…Скажу про себе. Я знаю, що грішний, і так, як треба жити по-православному, жити, щоб бути гідним преподобних Печерських, звичайно, не живу. Інколи не розумію, інколи сил немає, а інколи і ліньки. Але я знаю, що преподобні мене терплять, досі не вигнали, і Божа Матір підтримує, і Божа благодать благословляє. Тому що, сучасною мовою кажучи, депресивні стани не розривають душу, а більш-менш душа сповнюється миром, а якщо душа сповнюється миром, то значить — ми не останні грішники на землі.

***

У печерах

Ми зараз знаходимося у Феодосіївському храмі Дальніх печер. Прп. Феодосій отримав у Бога особливі дари. Як свт. Миколай має дерзновіння молитися за людей, які знаходяться в екстремальних умовах життя, як вмц. Варвара допомагає людям сподобитися християнської кончини, причастившись перед смертю, так і прп. Феодосій має особливий дар перед Богом для своєї братії.

На іконостасі під зображенням храмової ікони прп. Феодосія знаходиться ще одне його зображення, а на ньому є такий свиток, на якому написано такий собі передсмертний заповіт: «Се обещаю вам братие и отцы, яко аще и телом отхожу от вас но духом всегда буду с вами. И елици от вас в монастыре сем умрет или игумен где на послушание послан сый, аще и грехи сотворил от немощи человеческия, аз имам о том пред Богом отвещати, аще же отидет кто о себе от места сего, то аз о том орудия не имам».

Така благодать і сугубий стимул є в тих боголюбців, які підвизаються в Печерському монастирі, та у тих, хто мають намір прийти в нашу обитель. Такий захист прп. Феодосія і таку перспективу вони можуть отримати після смерті.

***

Прот. Олександр Клименко: Ви так говорите про преподобних, неначе б вони для Вас живі, неначе Ви спілкуєтесь із ними, як із найближчими Вашими друзями. Звідки така впевненість?

Архім. Полікарп (Ліненко): Що Ви, які друзі…

Свт. Єврем говорив про те, що він готовий сміттям валятися біля воріт монастирських. То що вже нам грішним казати?! Звичайно, я не можу називатися їм другом, бо не так живу, як треба їхньому другу жити. Живеш і відчуваєш, як Тарас Шевченко писав, «Золотого Тамерлана онучата голі». Як ті онучата, живеш при преподобних, однак знаєш, що вони терплять і не виганяють. Слава Богу і слава Печерським преподобним!

Прот. Олександр Клименко: Ми живемо у Фомине століття, століття сумніву. Звісно, дякуємо Богові, що колись Фома проявив свій  Богоспасаємий сумнів, який дозволив нам не сумніватися в тілесності Христовій.  Але чи не стикалися Ви з сумнівами стосовно автентичності мощей, чи проводилися модні нині дослідження на автентичність мощей, на природу їх нетлінного стану?

Архім. Полікарп (Линенко): Я навіть не міг подумати собі, що виникає сумнів стосовно того, що преподобні отці наші справжні… Ти бачиш?! …Вранці, коли ще людей немає, о п’ятій-шостій годині ранку заходиш у печери, а від преподобних йде такий особливий ніжний аромат, що ніколи й не вивітрюється…

Коли ми в 1988 році прийшли в Києво-Печерську Лавру, то побачили, що у священномученика Кукші шати, якими він був прикрашений ще в 1940-і роки, зотліли. Гроби, в яких лежать зараз преподобні, зроблені за часів свт. Філарета (Амфітеатрова), тобто у ХІХ ст., а це говорить про те, що десь три-чотири покоління дерев’яних гробів змінено за весь час. Тобто дерево згнило, тканина зотліла, а преподобні — як лежали у печерах, так і лежать. Спочилий о. Спиридон, який у Лавру прийшов у 1929 році, розказував нам про те, в якому стані збереглися ті чи інші мощі преподобних. І зараз, коли ми переоблачаємо преподобних, то бачимо, що ніхто за цей час ніяких «підробок» не зробив.

За часів радянської влади про преподобних розказували, що нібито ґрунт, в якому було викопано печери, полтавський піщаник, як губка, всмоктує рідину, тому все в ньому висихає. Пам’ятаю, в 1988 році, коли вже Дальні печери передали монастирю, а Ближні печери ще були музейні, то науковці віднайшли біля печер дохлого пацюка і виставили його в музеї, мовляв, бачите, не тільки преподобні нетлінні… Щоправда, їхній експонат тижня через три розсипався, та вони його тихенько і непомітно прибрали.

Водночас гідрогеологи, які досліджують печери та слідкують за їхнім станом, розповідали мені, що, як будь-який ґрунт, полтавський піщаник навпаки випаровує воду, що навіть наочно підтверджується тим, що на стінах печер скупчуються солі.

А в 1930-і роки радянська влада проводила дослідження печер. Медики дослідили печери і у висновках написали, що «штучних засобів муміфікацій не застосовано і підробок не знайдено». Однак чиновникам не сподобався цей звіт і вони так виправили: «Грубих підробок не знайдено».

***

У печерах

Питання автентичності святих мощей виникає у більшості людей. Один із доказів справжності святині — це чудо мироточення. Не знаю, чи є де ще на нашій землі таке… У печерах у спеціальних посудинах — скляних і срібних — зберігаються глави преподобних, тобто черепа деяких монахів, які померли років 900 тому. Вони виділяють цілюще миро, таку маслянисту рідину.

Коли ми в 1988 році спустилися в печери, то глави не мироточили. Ми все прибрали тут, повитирали пилюку, подбали про преподобних, відслужили молебень… Та один монах вирішив, що поки глави не мироточать, то налити в посудину з однією главою звичайної рослинної олії, і що ви думаєте — череп позеленів, мохом вкрився, тобто святиня не приймає іншої речовини. А після два місяці, як Лавра відкрилася, ми помітили, що деякі глави раптом почали чорніти. Якщо придивитися, то можна побачити, що одна глава світло-сіренька, а інша має матовий блиск, наче волога. Це й є  ознакою того, що глава виділяє з себе миро, як крапельки рідини. Уже в серпні місяці глави преподобних почали темніти, почали мироточити. А через рік одна з глав мироточила так, що у посудину натекло стільки рідини, аж глава «плавала» в тому миро. Звичайно, цілющим миром ми помазували дорослих і діточок. Стільки зцілилося!.. Якось глухеньку дитину привезли, помазали її миром, і вона почала чути. Такі чудеса відбувалися від мироточивих глав молитвами преподобних.

Зараз трохи мироточать декілька глав, крапельки цього миро блюститель обережно пензликом збирає. Крапає це миро у звичайну олію, якою в храмах помазують людей, і люди від цієї святині освячуються.

***

Прот. Олександр Клименко: Те, що віруючому серцю зрозуміло само по собі, невіруючому серцю доводиться до цього йти роками і, можливо, десятиліттями…

Скільки б разів я не опускався у святі печери для молитви преподобним, розумію, що люблю моменти, коли там мало людей. Це не святкові дні, не обідні часи, а періоди, коли можна прийти і помолитися самому. Ви маєте можливість із насельниками монастиря приходити сюди вночі?

Архім. Полікарп (Линенко): Раніше я не любив святкові служби через суєтність, та й дуже багато для мене, як для співака, роботи. Але з часом до мене дійшло, що всьому свій час. Інколи, дійсно, хочеться прийти до преподобних, щоб нікого не було, щоб ніхто тебе не стурсав за плече, і подумати про щось своє та поспілкуватися наодинці з преподобними. А інколи у величезному натовпі людей душа входить у такий резонанс, коли стикаєшся з великою кількістю однодумців, що не тільки одному тобі до преподобних треба, не тільки тобі одному вони допомагають… Це як у приказці, що до порожньої криниці люди не йдуть… Це також зігріває душу, підштовхує припадати до преподобних і просити їх про молитовну допомогу.

Прот. Олександр Клименко: Вже більше 30 років Ви підвизаєтеся в цьому монастирі і маєте можливість бачити не одну людину, яка заходить в ці печери і намагається знайти відповіді. Хто вони — сучасні паломники, як вони себе поводять, та які настанови Ви їм даєте щодо того, як варто себе поводити в печерах та як саме треба звертатися до преподобних у своїх молитвах?

***

У печерах

Архім. Полікарп (Линенко): Уявіть собі, люди добрі! Коли ви спускаєтесь у печери і йдете між святими гробами, то під всіма плитами, якими ви ступаєте, лежать монаші кістки. Вони залишились тут після поховання перших монахів, які жили в нашому монастирі. Тобто перші 300 років печери використовувалися братією не тільки для подвигу молитовного затворництва, а й як монастирський цвинтар. Можна сказати, що самі преподобні вас несуть на своїх руках. Цією доріжкою йшли сотні поколінь — не тільки простих людей, а й таких визначних діячів нашої Церкви, як свт. Димитрій Ростовський, свт. Софроній Іркутський, свт. Павел Тобольський, який з часом теж своїми мощами став спочивати у цій святині.

Загальний звичай поведінки в печерах такий. Підходите до раки преподобного, читаєте його ім’я на табличці, яке біля кожних мощей написано, і кажете: «Преподобний отче “Ім’я”, моли Бога за мене грішного/ грішну!». Потім потрібно перехреститися двічі, нахилитися, поцілувати раку  і вклонитися втретє.

Пораджу наступне. Якщо у вас особливі прохання — хтось хоче отримати наукову ступінь, хтось хоче знайти половинку у своєму житті, хтось хоче здоров’я собі чи близькому, то можна просити у преподобного так: «Преподобний, допоможи мені в тому і тому…». Хочете здобути внутрішніх чеснот, то можна у прп. Онуфрія Мовчазного попросити навчитися розумно мовчати, а не витрачати слова на зайві розмови; у прп. Пимена, посника Печерського, можна попросити благодаті, щоб навчитися постувати правильно; у прп. Луки, економа Печерського, можна попросити благодаті у своїх світських справах; у прп. Ахіли, диякона Печерського, можна попросити такої благодаті, як допомоги у боротьбі зі страшною пристрастю пияцтва.

До кожного преподобного підходьте, і, я вас запевняю, вони вас і почують, і допоможуть, і нададуть вам своє благословення.

***

Прот. Олександр Клименко: Що порекомендуєте молодій людині і людині старшого віку почитати про преподобних, щоб це допомогло в її аскетичному подвизі?

Архім. Полікарп (Линенко): Тисячу років наш народ, та й усі наші слов’янські народи виховувалися на, так би мовити, слов’янському бестселері — це «Патерик Печерський». Хто має інтелектуальний доступ до його церковнослов’янської версії, то й ще краще. Його читанням просто неможливо насолодитися! Прості історії просто розказані про простих людей, але з включенням доречних цитат зі Священного Письма — вони настільки облагодіюють душу і серце! Тому можна взяти на себе такий подвиг: за Великий піст прочитати «Патерик Печерський» і хоч раз прикластися до мощей преподобних. Думаю, це і благочестиво, і побожно.

***

У печерах

Преподобні отці наші Печерські є справжніми підмурками нашої свідомості, свідомості нашого народу. Стільки підвизалося в цих святих печерах святих отців, що ми навіть не можемо збагнути, яка тут святість!

У житії прп. Лаврентія, затворника Печерського, який помер у 1194 році, — ця історія, до речі, описана в древньому «Патерику Печерському» і відбулася через 100 років після смерті преподобних Антонія і Феодосія — сказано, що коли до нього підвели біснуватого зцілитися, то в Печерському монастирі підвизалося 180 монахів, і 30 з них, як говорить біс, «могли мене одним словом вигнати». Яке Царство Небесне було, яка благодать Божа, що в одному монастирі жило 30 богоносних мужів, які мали таку силу над дияволом та його силами! Звичайно, цю благодать Божу монахи передавали людям.

***

Прот. Олександр Клименко:  Було б добре, якби ми у своєму суєтному житті знаходили такі лакуни, такі маленькі місця для затишної молитви. Було б чудово після вечірнього правила чи перед ним взяти до рук цю книгу з дійсно важливим для життя текстом та зануритися в неї. Дякую Вам, отче!

Архім. Полікарп (Линенко): Бажаю і собі, і Вам цього!

Прот. Олександр Клименко: Дякуємо Вам за цю пораду і за цей вибір книги! Хотілося б, щоб слухачі отримали ще від Вас кілька порад, як нам грішним пройти цей Великий піст.

Архім. Полікарп (Линенко): Що я грішний можу Вам сказати?.. Я такий само грішний, а, може, ще й більш грішний, ніж ви.

Будьмо, поки нам дається можливість, молитвами преподобних, покровом Божої Матері проходити поприще Великого посту. Тому що Великий піст — це не просто період нашого життя, а це надана нам сугуба благодать Божа проходити цей подвиг. Незважаючи на вир нашого сучасного життя, усамітнитися у своїй душі, як говориться у Святому Євангеліє, «изнести из сокровищницы своей  ветхое и новое» (Мф. 13, 52), тобто провести чергову ревізію в собі — що погане, те принести на сповідь і виправлятися, а що добре, те культивувати в собі, готуючись таким чином зустріти Пасху Господню по-справжньому.

Прот. Олександр Клименко: Дякую Вам, отче! Бажаю Вам також, щоб Божа милість, молитвами Пресвятої Богородиці, Печерських преподобних, ніколи Вас не полишала. Щоб навіть у ті моменти, коли світ втручається у Ваш такий непростий монастирський шлях, Ви знаходили в собі сили любити цей світ, молитися за нього, і щоб преподобні Печерські завжди знаходили місце у Вашому серці.

Архім. Полікарп (Линенко): Дякую!

Прот. Олександр Клименко: Сьогодні ми спілкувалися з насельником Києво-Печерського монастиря архімандритом Полікарпом про преподобних.

Ми з вами пірнули в історію тисячолітньої давнини. Часом ти дивуєшся, як оживають перед тобою сторінки історії, не здогадуєшся, що те, про що лише читав у дитинстві, зараз неначе з тобою ось-ось заговорить…

Я бажаю кожному з нас, щоб ми не боялися шукати собі заступників на Небесах, адже вони чекають, аби ми взяли їх за руку. А вони поведуть нас своєю дорогою. Колись у них вдалося дійти до Бога, може, вдасться з їхньою допомогою і нам…

Нехай вас береже Бог!

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

 

Просмотров: 6748

Залишити відповідь