Про православну сім’ю і правильні стосунки в родині, про трагедію під назвою «розвінчання» і те, як зберегти сім’ю, про те, чому християнських родин стає все менше, і нездатність сильного брати на себе тягар слабшого.
За словами протоієрея Олександра Клименка, саме на такі думки нас підштовхує Послання апостола Павла до Римлян (глава 15) та стереотипи сучасного світу про сім’ю і шлюб, про сильних і слабких.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. У цьому випуску о. Олександр тлумачить Апостольське читання Неділі 7-ої після П’ятдесятниці (Рим., 116 зач., XV, 1–7).
Як наголосив протоієрей Олександр Клименко, сім’я — це не просто первинний осередок суспільства, як зазначалося в радянські часи, сім’я є незбагненно вищим і тим, що задумувалося Богом у Райському саду, й лише непослух пращурів призвів до її спотворення.
«Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Рим. 15: 1), — написано в Апостольських читаннях цього дня.
За словами о. Олександра, правильно і просто сильним нести слабкості безсилих. Водночас він додає: «Як просто, коли в родині ніхто не ділить обов’язки й не говорить, що ти — дружина, а тому повинна готувати, прибирати, прати, прасувати, а я — чоловік, отже я повинен лише здобувати кошти. Ні. У правильній родині кожен підключається лише тоді, коли це потрібно, пробує заступити на роль того, хто у цей момент слабший за тебе».
Священник запитує, чому ми прагнемо будувати саме правильні православні сім’ї, та й відповідає: «Тому, що ми бачили приклад тих, хто таку сім’ю збудував».
Протоієрей Олександр згадав, що батьки ніколи начебто й не говорили йому про те, якою має бути родина, але «вони разом із поколіннями перед ними показали, що сім’ю треба берегти». Хоч життя батьків і праотців було сповнене труднощів і невдач, усі зберегли родини та показали приклад того, як сильні зносять немочі слабких, — «без чого неможливо зберегти родину».
Як він зауважив, Господь показав нам неймовірний приклад того, як нікого не засуджувати, не критикувати, натомість треба взяти тягарі на свої плечі, прощати й милувати, нагадувати тим, хто є слабкіший духом, розумом і тілом, що вони не самотні на цій землі.
«Немає такої людини, яка б усе життя була сильною. Сьогодні чоловік у родині сильний, а завтра — дружина, і вона бере на себе роль того, хто може витягнути сім’ю з незгод», — додає священник і підкреслює, що саме життєві приклади роблять із нас християн.
Отець Олександр пригадав про один із цікавих образів того, як сильні підтримують слабших.
«У священника запитали про сприйняття заповіді про те, що не трудитися в суботу і святкові дні та як це співвідносити з милосердям до ближніх, — розповів він. — До прикладу, підійде до мене сусідка і скаже: “Галю, ти не можеш прийти до мене у суботу і допомогти посапати на городі?”. А потім наступного разу я зрозумію, що немає в мене ніякої можливості самій і попрошу допомогти мені в неділю чи святковий день посапати на городі. Чи це буде порушення заповіді? А священник сказав, що це не буде ані порушенням заповіді, ані лукавством, це буде Царство Боже, що явлене нам на землі, коли кожен може спокійно звернутися до свого брата. Так само, як дружина може звернутися за допомогою до свого чоловіка, щоб він не як у послугу їй зробить щось, а як звичайне і нормальне в їхній родині».
Також священнослужитель говорить про те, чому ми втрачаємо християнську родину, чому все складніше наповнюються монастирі. «Тому що, за словом прп. Паїсія Святогорця, коли зникне християнська родина, тоді згине й монашество. А християнська родина втрачається тому, що від самого дитинства ми звикаємо догоджати лише самі собі, — зауважує о.Олександр. — Ми падаємо в дитинстві посеред магазину і кричимо: “Я хочу!” Підростаючи, ми вимагаємо від батьків усіх наших забаганок. Ми звикли до тих ситуацій, коли на момент весілля батьки дали дітям усе. Ми перестали бачити слабких біля себе. Але ці слабкі потребують нашої допомоги. У першу чергу, потребують нашої уваги… Хочуть, щоб у ту хвилину, як у них затрусилися ноги, у ту хвилину, як у них затремтів голос, як вони самі не можуть утримати себе на цій землі, ми стали тим плечем, яке їх підтримає. “Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене” (Рим. 15: 3)».
«Лише любов, а не критика, лише сприйняття і підтримка людини допоможе стати кращим», — стверджує протоієрей Олександр Клименко й додає, що така любов і дітей наших збереже у майбутньому.
Клірик УПЦ побажав кожному «стати плечем підтримки тим, хто поруч потерпає від відсутності любові та відчуття власної слабкості». «Ми не знаємо, в яку життєву мить я стаю сильнішим за того, хто поруч зі мною, але бажаю її не проґавити, щоразу шукати внутрішні сили, щоб допомогти й розрадити, підтримати й не дати впасти», — продовжив він та розповів про духовний подвиг матері, який зробив її сильнішою заради сина.
Насамкінець протоієрей Олександр Клименко закликав бути лагідними один до одного та побажав, щоб це Апостольське читання надихнуло нас на те, щоб ми відчули себе духовно сильнішими. «Щоб ми відчули, що кожен із нас має силу, навіть людина, яка лежить на смертному одрі або ж нині на дні суспільства, може бути сильною своїм словом підтримки, своїм добрим поглядом, врешті-решт своїм рукостисканням… Якщо молитва увійшла у ваше серце, я вас вітаю, бо ви можете взагалі стати розрадником і помічником усім на світі. Адже коли одна людина здобуває в собі мир Христовий — а він здобувається лише через молитву, — то тисячі навколо нас це відчувають і надихаються прикладом того, хто зумів, бувши сильним по-своєму, допомогти іншим», — резюмував о. Олександр.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 648