В ефірі радіо Белградо-Карловацької Архієпископії Сербської Православної Церкви відбулась трансляція інтерв’ю митрополита Вінницького і Барського Варсонофія, яке владика дав співробітнику пресслужби Сербської Православної Церкви Николаю Сапсаю.
В інтерв’ю митрополит Варсонофій відзначив важливість для віруючих УПЦ стояння сербів за Православну віру та захист святинь у Чорногорії.
Під час розмови Його Високопреосвященство розповів віруючим Сербської Церкви про труднощі, з якими наразі стикається канонічна Українська Православна Церква. Владика розповів про стан справ у Вінницькій єпархії після створення так званої «ПЦУ». Говорячи про мужнє стояння сербів за захист святинь Чорногорії, митрополит Варсонофій розповів і про святині Вінницької землі. Сербські читачі також зможуть дізнатися про братський візит владики Варсонофія в Антиохійську Православну Церкву.
Інтерв’ю митрополита Варсонофія завершило цикл зустрічей з ієрархами та представниками Української Православної Церкви, які Николай Сапсай провів для офіційних ЗМІ Сербської Православної Церкви протягом останніх місяців. Зокрема радіо Белградо-Карловацької Архієпископії вже транслювало інтерв’ю керуючим справами УПЦ митрополитом Бориспільським і Броварським Антонієм, головою адміністративного апарату Київської Митрополії єпископом Баришівським Віктором, заступником голови відділу зовнішніх церковних зав’язків УПЦ протоієреєм Миколаєм Данилевичем, інтерв’ю з якими були записані невдовзі після кончини Патріарха Сербського Іринея. Також друковані версії цих інтерв’ю невдовзі будуть опубліковані в Журналі Сербської Патріархії.
Головною метою цих бесід було інформування віруючих Сербської Православної Церкви про ситуацію, в якій опинилась канонічна УПЦ після створення «ПЦУ», для правильного розуміння ними складності нагального українського церковного питання та можливості відрізнити істинних служителів Церкви Христової від тих, хто, за словом Христа, є «наємниками» (Ин. 10:12) та «вовками в овечих шкурах» (Мф. 7:15).
З цього приводу митрополит Вінницький і Барський Варсонофій до свята Різдва Христового вручив Николаю Сапсаю грамоту Предстоятеля Української Православної Церкви, побажав Божої допомоги у подальших трудах на благо Церкви Христової та висловив надію найближчим часом відвідати Сербію.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує друковану версію інтерв’ю митрополита Вінницького і Барського Варсонофія для радіо Белградо-Карловацької Архієпископії Сербської Православної Церкви з посиланням на пресслужбу Вінницької єпархії.
– Ваше Високопреосвященство, минуло вже два роки з тих трагічних для всього православ’я подій, коли Вселенський Патріарх визнав українських розкольників та відвернувся від канонічної Української Православної Церкви і митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Чи могли Ви припустити подібний сценарій? Наскільки все це було несподівано?
– Так, вже близько двох років як відбулась ця трагічна подія. Дійсно, не міг до останнього припустити, що на подібний крок може піти Константинополь. Тому що з 1992 року вони визнавали, що в Україні є розкольники і в них немає жодного апостольського приємства та їхні хиротонії не визнавали у всьому світі. Коли відбувалась інтронізація митрополита Онуфрія, були присутні представники всіх Помісних Церков та визнавали його. Аж тут несподівано у квітні 2018 року українськи політики почали цим займатись. Спочатку президент Порошенко призначив зустріч з главами Церков в Україні. Потім було ухвалене Верховною Радою звернення до патріарха Варфоломія. Відверто кажучи, я не звернув особливої уваги, думав, яке політика, Верховна Рада, має відношення до церковної діяльності? Але це все було продумане не церковними людьми, а політиками, що впливали з-за океану. Можна сказати, що це є американський сценарій, саме так все було продумане. Одного дня Порошенко зустрівся з розкольницькими церквами, потім – Верховна Рада. І третього дня, відразу, відбувається зустріч з патріархом Варфоломієм, який приймає дану пропозицію та приводить в дію надання автокефалії. Тобто, протягом трьох днів у квітні все відбулось. Вони розуміли, що політично для Порошенка така дія є необхідністю. Я, як людина церковна, не вірив, що на це зважаться в Константинополі, вони ж розуміли, що ця дія – політична. Жодним чином не припускав. Тому, дійсно, для нас це було трагічна та дуже несподівана дія. Ми не очікували, що визнають розкольників та що два наших архієреї підуть на це збіговисько (так званий об’єднавчий собор) в Києві. Тому для нас ці події дійсно трагічні. До сьогодні не розуміємо, як можна прийняти розкольників без покаянна, порушуючи всі церковні правила, канони, яких досі дотримувались всі? Яким чином можна відміняти акти трьохсотрічної давнини? Якщо піти цим шляхом, то можна багато чого відмінити. Тому такого ми не припускали.
– У цей момент ми знаходимось у Вінниці – центрі Вінницької єпархії. Що тут змінилось після створення ПЦУ? З якими труднощами стикаються духовенство та миряни?
– Вінниця була, скажімо так, епіцентром. Зрозуміло, що і в Києві ці події відбувались, але, якщо брати регіони України, то Вінниця – один з плацдармів, на якому колишній президент Порошенко вирішив випробувати схеми переводу храмів до нової структури, яку вони називають церковною. Тут був своєрідний випробувальний полігон. У адміністрації президента була програма переводу громад УПЦ та тиску на архієреїв і священиків задля переходу в нову структуру. Вони взяли схему бізнес-структури, яку мали намір застосувати в церковній площині. Але вони не врахували, як казав Блаженнійший, те, що Церква, як організм, складається з віруючих і віруючі ні на що не проміняють саме цінне – вірність Христу. Їм не вдалося реалізувати свій проект цілком. Але, починаючи з кінця грудня 2018 року та протягом всього 2019 року, мали місце дуже серйозні спроби. Тиск на священнослужителів відбувався ще до їхнього собору. У Вінниці колишній митрополит Симеон до цього готувався, тиснув на священиків, аби вони переходили на новий стиль. Також змушував змінювати парафіяльні устави, аби в разі ліквідації все майно перейшло до Константинопольського патріархату. Тоді ще багато священиків не розуміло цього, але потім стало зрозумілим, що це була підготовка. Також, мав місце тиск на священнослужителів з боку міської влади, їх викликали, переконували перейти до нової структури, обіцяли допомогу. Загалом – хотіло купити священиків. Але, слава Богу, священики залишились вірними. Перейшло десь двадцять священиків, які напряму залежали від колишнього правлячого архієрея. Всі інші, а це близько 260 священиків, залишились вірними Христу, незважаючи на утиски місцевої влади. Кожен керівник повинен був звітувати скільки в його регіоні перейшло священнослужителів. Вони давали такий звіт. Коли я зустрівся з головою обласної державної адміністрації, він сам сказав, що цей план провалився. Планувалось, що протягом грудня тридцять, потім п’ятдесят, а до Пасхи і сімдесят відсотків храмів буде відібрано і стільки ж священиків перейде. Вони зрозуміли, що їхній план не спрацював, незважаючи навіть на антиконституційні закони. Один з цих законів вимагав перереєстрації всіх наших громад, до цього дня ми судимось, ця справа дійшла до Конституційного суду. Другий закон – рейдерський, передбачає, що перереєстрація відбувається голосуванням мешканців села, тобто в голосуванні про долю парафії могли брати участь і нецерковні люди, яких нерідко звозили з іншої місцевості. І таким незаконним чином відбирались храми. В Україні так було відібрано більш ніж двісті церков. У нас в єпархії було гаряче, відбувався дуже сильний тиск з боку всіх адміністративних структур на священиків, не мене особисто.
Згадую події дворічної давнини. На Синоді 17 грудня мене призначили керуючим Вінницькою єпархією. Потім мені зателефонували і сказали «для Вас в’їзд до Вінниці закритий». Згодом мені розповідали, що у голови ОДА була нарада керівників всіх силових структур і надійшов приказ з Києва, що необхідно унеможливити приїзд новопризначеного владики Варсонофія. На такому, державному, рівні мені був заборонений в’їзд до Вінниці. Грубе порушення прав: на який підставі мені забороняють їхати до моєї пастви? Люди на мене чекали, було дуже складно. Так, адміністративним тиском, вони хотіли нас залякати та навіть більше – знищити. Ухвалювались різні адміністративні акти проти нас, ми подали до суду на їх дії, судимось. Але, нажаль, на сьогодні, суди також залежні від політичного напрямку. Багато хто так и каже: «немає політичної волі, аби вас підтримувати» і, якщо нас не підтримують, то суди виносять рішення проти нас. Ось, нажаль, у такій неправді ми живемо вже протягом двох років.
– Ви згадали, що багато парафій і храмів було відібрано у канонічної Церкви. нещодавно в Чорногорії мала місце спроба захопити святині СПЦ та передати чорногорським розкольникам. Чи мали Ви змогу слідкувати за тим, як розвивалась ця ситуація? Чи були у Вашій єпархії спроби захоплення святинь?
– Ми слідкували за ситуацією в Чорногорії. Це – братній народ і братня Церква, з якою ми активно підтримуємо стосунки. Ми спостерігали, як у той час світська влада хотіла на законодавчому рівні відібрати святині. Ми молитовно підтримували, молились за нині покійного митрополита Амфілохія, спостерігали за хресними ходами та молитовними стояннями. Можу сказати, що така кількість віруючих вражала. Приклад того, як люди відстоювали свої святині, свою віру, зміцнював нас у православній вірі, надихав збиратись на спільну молитву, відстоювати свої права на звершення богослужінь та сповідання віри. В нас не було таких жорстких законів, спрямованих на відібрання святинь, однак у Вінниці в нас відібрали кафедральний собор. Наступного дня після так званого об’єднавчого собору в Києві у Вінниці колишній митрополит Симеон оформив через юристів довіреність на собор та будівлю єпархіального управління, також вони провели незаконне голосування про перехід єпархії до нової структури. Виходить, що влада допомагала їм юридично провести захоплення собору та єпархіального управління. У соборі було чимало святинь, ікон, часток святих мощей и все це, разом із собором, два роки тому, забрав колишній митрополит Симеон. На сьогодні, ми подали кілька позовів у судові інстанції про те, що процедуру переводу в нову структуру було проведено неправильно та про те, що наших віруючих просто вигнали з храму, коли Симеон повернувся з Києва. Знаю, що і в Києві були спроби переписати Києво-Печерську лавру, цим займалось міністерство культури, посилаючись на те, що там розташована культурно-історична спадщина Української держави. Однак, жорстких законів не приймали, тому що знали, що ніхто просто так їм святині не віддасть. Вони бачили який спротив відбувається на рівні сільських храмів, отже розуміли, на який спротив можуть наразитись, якщо приймуть закон, яким би дозволялось захоплювати великі святині. Тому в нас не було таких жорстких прецедентів з боку влади по відношенню до святинь нашої Церкви. розуміли, що багато хто з віруючих готовий вийти на захист святинь так само, як и в Чорногорії, тому на законодавчому рівні не робили таких дій.
– Які святині є у Вашій єпархії?
– Святині Вінницької області – це, насамперед, монастирі, в яких звершується щоденна молитва. Це – Браїлівський жіночий монастир, у тридцяти кілометрах від Вінниці, в якому знаходиться чудотворна Браїлово-Ченстоховська ікона Божої Матері. Сам монастир є нашою особливою святинею. Також є Барський жіночий монастир, у якому знаходиться Барська ікона Божої Матері . Лемешівський Іоанно-Богословський чоловічий монастир за п’ятдесят кілометрів від Вінниці, в ньому також є чудотворні ікони та частки мощей. У самій Вінниці в нас багато храмів: Хрестовоздвиженський, Стрітенський храми… Також е прославлені Вінницькі святі, ці святі – загальноцерковні, але саме на наших просторах жили та подвизались.
– У цьому році пандемія стала причиною відміни багатьох заходів. Які церковні заходи культурно-просвітницького плану відбуваються у Вінницькій єпархії?
– У нас відбуваються хресні ходи, остання пройшла в березні. Того дня ми святкували Торжество Православ’я, свято того, що ми маємо правильну, спасительну віру. Тоді преса дуже сильно обурювалась, що ми проводимо хресну ходу. У світі вже почав розповсюджуватись коронавірус, але в нас тоді ще не було жодного хворого. Однак нас звинувачували, що ми розповсюджуємо коронавірус. Втім, я вже тоді сказав, що у всі часи ми збирались на молитву, аби Господь помилував, допоміг нам та позбавив від цієї вірусної хвороби. Потім вже був обмежений порядок для проведення загальноцерковних заходів. Пасха пройшла у напівзакритому режимі, людей було небагато, усі дотримувались обмежень: соціальна дистанція, захисні маски, антисептики, вологе прибирання, провітрювання. Після цього в нас не було таких загальних заходів. Згадаю також Різдво 2020 року. Був концерт «Віфлеємське сяйво» в Домі офіцерів, були колядки, ми вітали одне одного з Різдвом Христовим. И зараз сподіваємось, що коли відмінять карантинні обмеження, ми зможемо проводити загальні церковні заходи, які будуть зміцнювати нас у православній вірі.
– З благословення Блаженнійшого Митрополита Онуфрія Ви очолили делегацію УПЦ, яка відвідала з офіційним візитом АнтиохійськуПравославну Церкву. Якою була мета цієї поїздки? Які місця Ви відвідали?
– Перед цим, у серпні 2020 року, до нас, в Українську Православну Церкву, з братнім візитом приїздив владика Василій Аккарський і я допомагав при зустрічі, супроводжував у Києві, до Блаженнійшого Митрополита Онуфрія, за богослужінням. І вони також запросили мене з візитом у відповідь до Антиохійської Церкви. А пізніше, влітку, був вибух у Бейруті. Постраждало багато храмів, в радіусі десяти кілометрів були зруйновані будівлі і багато чого постраждало. І наша Церква за ініціативою Предстоятеля організувала збір коштів на відновлення одного з храмів Бейруту, якій найбільше постраждав. Мій візит відбувся, в першу чергу, за запрошенням владики Василія, також, за благословенням Блаженнійшого Митрополита Онуфрія, я мав допомогти в рішенні питань по відновленню храмів. І я з радістю відкликнувся на запрошення владики Василія та благословення Блаженнійшого. У Бейруті я мав можливість зустрітись з митрополитом Ілією, з яким ми обговорили відновлення храму. В нас, в Україні, також непрості часи, так само складно фінансово та економічно. Але ми, як браття, мусимо відкликнутися на біду, яка сталась у віруючих Бейруту внаслідок вибуху. Тому ми, по можливості, організували збір у храмах Української Православної Церкви задля допомоги. Також мені вдалось побувати і в інших єпархіях. Я співслуживз митрополитом Захлих Антонієм за недільним богослужінням. Ми також обговорили прагнення Вселенського патріарха змусити визнати новостворену псевдо-церковну структуру. Ієрархи завірили мене у своїй молитовній підтримці, в тому, що вони визнають нас і Блаженнійшого Митрополита Онуфрія як єдиного Митрополита Київського. Також я мав зустріч з владикою Филипопольським Ніфоном, якому передав вітання від Блаженнійшого Митрополита Онуфрія до його 80-річчя. Зустрівся з митрополитом Силуаном в митрополії Гір Ливанських. В основному, це було братське спілкування. Кожному з ієрархів, якими мав можливість зустрітись, я розповів про ситуацію в Україні, про стан справ у своїй єпархії, особливо протягом останніх двох років. Про ті складнощі, котрі, за підтримки державних органів, були викликані новоствореною структурою, коли відбирали храми. Поділився цією біллю, попросив молитовної підтримки, щоб нас підтримували, щоб дотримувались канонів і правил церковних. Неможна просто визнати розкольників та приймати їх без сану відразу до Церкви. кожен з ієрархів запевнив у своїй підтримці, в тому, що будуть молитися за мене, за нашу єпархію та нашу Українську Православну Церкву, яка знаходиться сьогодні в такому непростму становищі.
– Чи мали Ви можливість відвідати Сербію або Чорногорію? Чи знайомі Ви з будь-ким з сербських архієреїв?
– Знаю, що Сербія та Чорногорія гарні країни з багатьма святинями. Навіть у багатьох житіях згадуються ті краї. Але, нажаль, поки що не було змоги відвідати. Був поряд – у Болгарії, на початку минулого року. Хоча плани відвідати Сербію є, запрошували і наші священики, які бували там та через них – єпископ Бачський Іриней. Однак наразі, окрім насиченого архієрейського графіку, обмежена можливість подорожувати через карантин. Тому, можу сказати, що у планах є. Бог дасть, може після припинення карантину вийде відвідати святині Сербської землі та зустрітись з архієреями. Особисто з архієреями Сербської Церкви я не знайомий, але з багатьма зустрічався в Києво-Печерській лаврі, коли вони приїздили на урочистості. Мав можливість особисто спілкуватись. Дуже запам’ятався владика Іоаннікій, дуже світла людина. Не можу сказати, що знайомий з ним, але мав можливість спілкуватись у Києво-Печерській лаврі.
– Дай Бог, щоб пандемія невдовзі закінчилась та в нас була можливість вчергове зустрітись в Сербії. Дякую Вам, владико, за бесіду. Будемо молитись, аби Господь укріпляв Вас і Вашу паству в ці непрості часи.
– Дякую за побажання. Також бажаю тобі, Николаю, та всьому сербському віруючому народові, пройти цей час пандемії, яка, нажаль, торкнулась і Церкви. Нехай Господь збереже всіх у доброму здоров’ї, щоб ми разом мали можливість проставляти Господа Вседержителя і радіти новим зустрічам. Сподіваюсь, що і мені вдасться побувати на Сербській землі та зустрітись з прекрасними ієрархами, священиками та віруючими людьми Сербської Православної Церкви.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 470