Митрополит Антоній: Випробування роблять нас сильнішими — інтерв’ю болгарським ЗМІ

Субота, 16.02.2019 10:57

Про проблеми українського православ’я, наскільки останні рішення і дії Константинополя є загрозою для єдності і канонічного порядку православного світу — керуючий справами Української Православної Церкви, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній під час свого візиту в Болгарію дав інтерв’ю виданню pravoslavie.bg. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю в перекладі українською.

— Ваше Високопреосвященство, увесь православний світ, в тому числі православні в Болгарії, дуже стурбовані і напружено стежать за тим, що відбувається в останні місяці на Україні. В результаті так званого «об’єднавчого собору» у Вашій країні була створена нова структура – «Православна церква в Україні», яка отримала на початку цього року томос про автокефалію з рук Константинопольської патріархії. Нещодавно в Києві відбулася інтронізація глави ПЦУ. Як до цих подій відноситься віруючий народ України і Українська Православна Церква?

— Українська Православна Церква вже більше 1000 років несе своє служіння на території України. По-різному в історії називалася наша Церква, в різні юрисдикції входила, але завжди вона була єдиною істинною Церквою. В історії часто буває так, що паралельно з істинною Церквою виникають єресі і розколи, які видають себе за Церкву або хочуть називатися Церквою, але вони ніколи не замінять собою Церкву. Так і в нашому, українському випадку.

Наприклад, у 1989 році виник один розкол – «Українська Автокефальна Православна Церква» (УАПЦ). Потім в 1992 році утворюється другий розкол «Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ-КП)». Потім ці дві структури були з’єднані в грудні 2018 року в одну під назвою «Православна Церква України» (ПЦУ). Однак, незважаючи на всі ці їхні метаморфози, розкол залишився розколом, а наша Українська Православна Церква була і залишається незмінною, єдиною і істинною. Віруючий народ бачить і відчуває, де є істинна Церква, а де тільки її спотворена подоба. Разом з тим, наші віруючі болісно переживають всі ці події, які наносять важкі рани Тілу Церкви.

— Як пояснити позицію Константинопольського патріарха Варфоломія? Як Ви вважаєте, чому Фанар втрутився у внутрішні справи українського правосла’я і з якою метою?

— Це питання краще поставити самому Константинопольському Патріарху Варфоломію. Я не можу дати вичерпну відповідь, але можу поділитися з Вами деякими своїми думками. На початку ХХ-го століття починає активно формуватися нова теорія про особливі повноваження Константинопольського патріарха. Головним її ідеологом став у 1920 роки Константинопольський патріарх Мелетій (Метаксакіс). Якщо подивитися, як діяв Константинопольський патріарх 100 років тому відносно обновленців в Руській Православній Церкві, то можна побачити, що його дії практично ідентичні тому, що сьогодні робить Фанар в Україні.

Якщо проаналізувати тексти Томосів, які надавав Константинопольський Патріархат за останні років 150, то можна побачити наскільки обмежена автокефалія т.зв. «ПЦУ». У тексті її Томосу Константинопольський Патріархат робить спробу закріпити за собою ряд особливих повноважень, які стосуються права надання автокефалії, права управління діаспорою, і права апеляції. Тобто всі ті амбіції і нововведення, які Константинопольський патріархат так активно намагався реалізувати, починаючи з минулого століття, успішно закріплені в томосі «ПЦУ». Таким чином, ми бачимо особливу ідеологію Фанара, яка не була характерна для православної свідомості аж до XIX-го століття. Однак, ця ідеологія призводить тільки до ускладнення церковного життя, а не до вирішення проблем.

Мене дивує чому в усіх проблемних ситуаціях, які іноді виникають в різних Помісних Церквах, Константинопольський патріархат, по-перше, втручається, а, по-друге, майже завжди займає сторону тих сил, які в тих Церквах знаходяться в опозиції до Священноначалля.

Так було в 1920-ті роки з визнанням обновленців і підтримкою радянської влади. Тоді Константинопольський Патріарх рекомендував святому Патріарху Тихону відректися від престолу. Так було і у вас в Болгарії, коли в 1998 році на Соборі Предстоятелів в Софії Патріарх Варфоломій теж пропонував приснопам’ятному Патріарху Максиму відректися від престолу. Є багато й інших прикладів. Подібним чином Константинополь діє і в Україні. Саме тому, мені здається, що це не випадкова, а послідовна лінія поведінки Константинопольського Патріархату. Але це приносить тільки шкоду Церкві.

— Яка реакція православного світу на дії Фанара? Який Ваш прогноз щодо подальшого розвитку ситуації у світовому православ’ї у зв’язку з цим викликом який раптово з’явився?

— Православний світ намагається зберегти свою єдність. На сьогоднішній день ми не бачимо жодної Церкви, яка одноголосно підтримала б дії Константинопольського Патріархату. Більш того, Антіохійська, Сербська, Польська, а також Православна Церква Чеських землях і Словаччини вже відкрито висловилися за невизнання новоствореної квазіцерковної організації («ПЦУ»). Дії Патріарха Варфоломія в Україні вже вносять розкол в Православний світ. Ми бачимо, що цей розкол намічається сьогодні навіть на Афоні, де деякі (поки меншість) монастирі приймають розкольників, а більшість утримується або навіть закривають свої ворота перед розкольниками. Таким чином, це виклик для всього Православ’я.

Глибоко переконаний, що ми в Церкві не повинні керуватися мирськими інтересами, тобто ані інтересами еллінізму, тобто грецького світу, ані російського світу, ані українського світу. Ми повинні думати перш за все і головним чином про Церкву, про її єдність. У зв’язку з цим мені приємно бачити, що представники як грецьких, так і інших Церков заявляють про те, що для них важлива не українська автокефалія, а єдність світового Православ’я. Це дуже добре, це дає надію.

— Ми бачимо, що президент Порошенко відіграв провідну роль в утворенні ПЦУ і що держдепартамент США активно втручався в цей процес. Яка роль політики та політиків в тому, що коїться в Україні?

— Інтерес США до автокефалії Церкви України дуже явний і про це ми можемо судити на підставі офіційних коментарів та інших дій, які виходять з Держдепартаменту і Послів США в різних країнах. З останніх характерних прикладів хотів би згадати про недавню зустріч Посла США в Греції Джеффрі Пайєтта з губернатором Афону Костасом Дімцасом, яка відбулася якраз в той день, коли делегація т.зв. «ПЦУ» перебувала на Афоні. Окремі офіційні особи США неодноразово виступали з заявами про підтримку автокефалії «ПЦУ». Так, держсекретар США Майк Помпео заявив, що створення ПЦУ – це прояв «релігійної свободи» в Україні. Хоча в реальності прояв такої «релігійної свободи» вже призвів до того, що в Україні в нашої Церкви вже захопили десятки храмів, нашу Церкву хочуть перейменувати всупереч Конституції України і всім основним принципам прав людини. На нашу Церкву чиниться колосальний тиск. І це чомусь не викликає стурбованості й окремих заяв високих представників США, які ратують за релігійну свободу.

— Священний Синод Болгарської Православної Церкви все ще не виніс офіційного визначення з питання про появу ПЦУ і її канонічність. У зв’язку з цим виникає дуже важливе для нас питання – чи є священство і благодать в ПЦУ? Чи діють в ній православні Таїнства? Чи може православний християнин відвідувати її храми?

— Ставлення нашої Церкви до створення «ПЦУ» виражено в рішенні Архієрейського собору УПЦ від 13 листопада 2018 року і Священного Синоду УПЦ від 7 грудня 2018 р. Ми не вважаємо ПЦУ повноцінною Церквою. Було два розколи «УПЦ КП» і «УАПЦ», які з’єдналися в одну організацію, але це як був розкол, так і залишився. Вони як були за воротами Церкви, так за ними і залишаються. По суті нічого не змінилося, вони не повернулися до Церкви через покаяння в гріху розколу, також як і не було відновлено апостольське преємство їхньої ієрархії.

У вас в Болгарії теж був розкол. У 1998 році всі болгарські розкольники прийшли на Зібрання Предстоятелів Помісних Церков з покаянними листами, після чого вся повнота Православ’я в особі Предстоятелів усіх Помісних церви прийняла їх покаяння і відновила їх у спілкуванні з Церквою. У нашому українському випадку ніякого покаяння з боку розкольників не було, ніяких покаянних листів. Розкольники без покаяння були визнані волюнтаристським і одноосібним рішенням Константинопольського патріархату.

Тому немає ніяких еклезіологічних підстав вважати їх повноцінною Церквою. Той факт, що їх визнав Константинопольський Патріархат є дійсно великою екклезіологічною проблемою. Чи стали розкольники Церквою або навпаки Константинопольський патріархат заплямував себе спілкуванням з ними? Наскільки зараз канонічний сам Константинопольський патріархат? На всі ці питання повинна давати відповідь вся повнота Православ’я.

Але в зв’язку з цим я хотів би згадати відповідь митрополита Сергія (Страгородського) від 22 вересня 1925 року на лист одного обновленського архієрея, який стверджував, що обновленці вже стали канонічними, так як їх визнав Константинопольський патріархат. Митрополит Сергій тоді відповів оновленцями, що вказівка на те, що Патріарх Константинопольський обмінявся з обновленським Синодом посланням мало переконує. «Ми знаємо, – продовжує митрополит Сергій, – що в єдності Церкви знаходяться лише ті, хто перебуває в спілкуванні зі своїм законним єпископом і патріархом; той, хто відлучений своїм патріархом не може бути прийнятий в спілкування іншими. … Хто й сам увійшов в спілкування з відлученим підлягає відлученню (Апостольські правила, 10 і 12). Значить, якщо Патріарх Константинопольський і увійшов в спілкування з обновленцями, тим гірше для Патріарха. Перед законом Божим усі рівні: і патріархи, і миряни. Коли Константинопольський Патріарх в XV столітті відпав в унію з Римом, Руська Церква за ним не пішла і католицькі ксьондзи, що живуть в Росії від того не стали православними. Так, і спілкування Константинопольського Патріарха з обновленцями може тільки Патріарха зробити обновленцем, а не обновленців православними», – підсумував митрополит Сергій. Більш того ми бачимо, що немає рецепції повноти всієї Православної Церкви, Церква не готова погодитися на легалізацію розкольників.

— Як би Ви відповіли на критику, яка іноді звучить на адресу Української Православної Церкви, коли її звинувачують в «непатріотичності», в «нелояльності» своїй країні, в орієнтації на Росію?

— З Української Православної Церкви штучно, я підкреслюю, штучно зробили і продовжують робити ворога для українського суспільства. Це відвертий наклеп. Наші віруючі служать в армії, платять податки, моляться «за владу та воїнство», є законослухняними громадянами. Всі ці звинувачення штучні, безпідставні і мають замовний характер.

— Чи обмежує українська влада сьогодні Українську Православну Церкву? Чи можна говорити про гоніння?

— Станом на сьогоднішній день у нас захопили близько 45 храмів, а ще в близько 150 випадках зберігається конфліктна ситуація. Коли людей виганяють з власних храмів, коли люди змушені шукати пристосовані приміщення для здійснення богослужінь і молитов, хіба це не гоніння? Так, це особлива форма гоніння. Коли кожен день на УПЦ в українських ЗМІ виливають тонни інформаційного бруду, дискримінуючи і формуючи з Церкви образ ворога. Хіба це не гоніння? Гоніння мають різні форми.

— І на закінчення – що Ви, дорогий Владико, хотіли б сказати православним християнам Болгарії?

— Вважаю, що Господь попустив нам це випробування, щоб всі ми стали сильнішими. І ми – православні в Україні, також як і православні в усьому світі. Ви в Болгарії пережили розкол і до сих пір в якійсь мірі відзвуки цього болю від розколу ще пам’ятаються і відчуваються в Тілі Болгарської Церкви. Мені здається, що Ваш народ, який пережив трагедію розколу, відчуває ту біль і проблеми, які ми переживаємо зараз. Тому ми просимо Ваших молитов, просимо підтримати нашу Церкву і бажаємо Вам бути вірними Вашій Святій Болгарській Церкві. І прошу молитов за єдність всього світового Православ’я.

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 943

Залишити відповідь